Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

таких випадках використовується термін “поселення”, тобто територія, яка відокремлена від навколишнього середовища внаслідок існування на ній первісного колективу протягом часу, більш тривалого, ніж один сезон. Поселення, на відміну від стійбища, вимагає певного обладнання території та безперервного мешкання на одному місці. Термін “місцерозташування” — більш широке поняття, яким можна визначити і печерну стоянку, і короткотривалу зупинку мисливців, і поселення мисливців-збирачів з кістково-земляними житлами.

Господарсько-побутовий комплекс — структурна частина місцерозташування (поселення). Він складається з житла та пов’язаних із ним об’єктів: господарських будівель, господарських ям, виробничих центрів (майстерень), зовнішніх вогнищ та ін. Саме господарсько-побутовий комплекс, а не житло, є основною структурною одиницею поселення. На рівнинних територіях, позбавлених печерних сховищ, були широко розповсюджені житлові споруди, залишки яких досліджено на багатьох пам’ятках (Пушкарі І, Радомишль, Мізин, Добранічівка, Межиріч, Молодове V, Куличівка та ін.).

Житла краще вивчені в північних та західних регіонах держави, де збереглися залишки будівельних конструкцій із використанням кісток тварин. У південній (степовій) зоні можна реконструювати житла за скупченнями побутових предметів (Муралівка, Кам’яні Балки та ін.). Від тих споруд, існування яких припускається в південній зоні, не виявлено залишків будівельних конструкцій. Однак це не означає, що тут не було довготривалих поселень. Значна товщина культурного шару на деяких поселеннях, велика кількість виробів з каменю, залишена їх мешканцями (Амвросіївка — понад 68 тис.; Анетівка II — понад 1,0 млн), дають можливість співставити ці поселення з довготривалими поселеннями північної зони, які мають стаціонарні житла.

На сьогоднішній день накопичено значний фактичний матеріал по пізньопалеолітичних житлах (їх досліджено близько 200) і поселеннях (близько 70). Написано кілька узагальнюючих праць, в яких обґрунтовано виділення декількох типів жител, які розрізняються конструктивними особливостями та плануванням; здійснено спроби визначити соціальний зміст групи людей, які мешкали в окремому житлі; започаткований аналіз економіки палеолітичних поселень.

Неоднозначне вирішення дискусійних проблем, пов’язаних із житлами і поселеннями, є наслідком недостатньої методики їхнього вивчення, в більш широкому плані — недосконалості методики історичної інтерпретації археологічних джерел.

Джерела багатьох нез’ясованих питань, пов’язаних із вивченням жител і поселень, полягають також у недостатній розробці системи понять, які відбивають структуру археологічних об’єктів. У дослідницькій практиці зустрічаються випадки нечіткого розмежування таких понять, як “поселення-стоянка”, “житло-поселення”, “господарська яма-землянка”. Практично не розглядалося питання співвідношення виробничих, побутових і культових аспектів використання жител і поселень.

Широко розповсюдженим типом жител у прильодовикових зонах України були житла з кісток мамонта. Особливо виразні, добре збережені їхні конструкції відомі в басейні середнього та верхнього Дніпра. На підставі конструктивних особливостей залишків жител з палеолітичних поселень цього району, з залученням етнографічних та фольклорних джерел І. Г. Підоплічко здійснив натуральну реконструкцію Мізинського й Межиріцького жител з кісток мамонтів у науково-природничому музеї НАН України (рис. 11). В процесі реконструкції І. Г. Підоплічко узагальнив етнографічні джерела по традиційним житлам мисливців-збирачів циркумполярної зони, здійснив аналіз функцій окремих кісток у спорудах, визначив опорні кістки в конструкції та ті кістки, які притискали шкірне покриття; розробив та впорядкував термінологію для окремих конструктивних елементів споруд (цоколь, забутовка цоколя, обкладка цоколя, надцокольна обкладка, дах, входи, огорожа біля входу тощо).

З інших будівельних прийомів і конструкційних елементів можна відзначити такі: сортування кісток по площі скупчення, що свідчить про емпірично відпрацьований план вкладання окремих типів кісток на визначені місця; подовження трубчастих кісток шляхом забивання однієї трубчастої кістки в торець другої; фіксація довгих кісток (бивні, ребра) в отворі тазової кістки; обламування тазової кістки в районі отвору для одержання “рогульки”, в яку встромлялись кінці довгих кісток або краї сплощених; штучні отвори в плоских кістках, які розташовувалися у ряди і утворювали систему кріплення кісток, поперечне розчленування (тазові, трубчасті), поздовжнє розчленування (бивні); збивання гребенів лопаток; розміщення підпорок під окремі кістки з урахуванням їхньої природної конфігурації, використання конфігурації кісток з метою їхнього щільного “переплетеного” розміщення.

Рис. 11. Реконструкція першого Межиріцького житла з кісток мамонтів (за І. Г. Підоплічком).

Аналіз системи будівництва та досвід натурних реконструкцій дають можливість відтворити загальний вигляд житла: опорна скелетна конструкція з великих довгих кісток і жердин, перекрита шкірами, які притискаються кістками зовнішньої обкладки.

Знахідки всередині жител дають змогу реконструювати їхнє внутрішнє обладнання та умови існування в них. За припущенням І. Г. Підоплічка, житла освітлювались і опалювались жировими лампами, які виготовлялися з епіфізів стегнових кісток мамонтів. Для цієї ж мети слугували вогнища, причому деякі з них мали досить складну конструкцію рожна з кісток мамонта. В деяких випадках заглиблення для вогнищ викладено плескатими кістками.

В інтер’єрі жител відокремлено виробничі ділянки, де здійснювалась обробка крем’яних виробів, або ділянки концентрації предметів культу, як і в Мізині. Все це свідчить про те, що крім побутових житло мало ще виробничі та ритуальні функції.

Деякі архітектурні елементи також утворюють частину інтер’єру жител. До них відносяться передусім внутрішні підпорки даху, від яких у культурному шарі на підлозі залишилися кістяні пасинки (клини), а також складні за конструкцією арки входу з бивнів та черепів мамонтів.

Інколи простежується другий, допоміжний вхід, який міг використовуватися для сакральних цілей, як, скажімо, у первісних мешканців Лапландії, які після того, як вбивали ведмедя, якого вони вважали царем звірів, входили у юрту не крізь звичайні двері, а крізь отвір позаду.

Складним є питання про санітарно-гігієнічні умови життя в кістково-земляних житлах. Дехто з дослідників звертає увагу на те, що окремі групи кісток у конструкції зберігають анатомічні зв’язки (колонки хребців, пари великих і малих гомілкових кісток, нижні щелепи при черепах), що свідчить про те, що вони були покладені на свої місця свіжими. Наступне гниття органічних решток на кістках мусило створювати антисанітарні умови, які начебто виключали мешкання людей серед таких кісток. В зв’язку з цим можна навести такі контраргументи. По-перше, аналіз розташування кісток у зв’язках свідчить про те, що вони були розташовані в зовнішній обкладці скупчення, тобто містилися ззовні жител. По-друге, якщо виходити з палеокліматичних реконструкцій льодовикових умов пізнього плейстоцену, треба припускати уповільнений процес розкладу органічних решток. Крім того, треба враховувати історичну і культурну умовність такої категорії, як “санітарні умови”. Все разом це знімає заперечення можливих санітарних обмежень використання споруд з кісток мамонтів під житло.

В Подністров’ї і на Волині були поширені округлі житла легшої конструкції з меншої кількості кісток. При їхньому будівництві інколи використовувалися камені, які притискали до землі нижню частину шкіряного покриття жител. Прикладом таких споруд можуть служити житла з Молодово V (другий шар) та Куличівки (також другий шар). На останній пам’ятці досліджено поселення