Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"

Перекладач сказав:

— Полковник повідомляє, що ворог зазнав серйозної поразки і має великі втрати — близько одного батальйону. Рештки загонів супротивника тепер відходять через річку Червону на збитих нашвидку плотах. Їх безперервно бомбить наша авіація.

Полковник провів рукою по своєму елегантно зачесаному світлому волоссю і, крутячи в руках указку, проплив, неначе в танці, вздовж величезних карт на стіні. Один американський кореспондент спитав:

— А які втрати французьких військ?

Полковник добре зрозумів запитання — його ставили завжди на цьому етапі конференції,— але, піднісши указку і ласково усміхаючись, наче улюблений вчитель до школярів, чекав, поки запитання перекладуть. Потім щось відповів! — стримано й ухильно.

— Полковник каже, що втрати незначні. Точна цифра ще не відома.

Така відповідь завжди була сигналом до атаки. Здавалося, що полковник рано чи пізно мусить знайти якусь формулу, щоб угамувати своїх непокірливих учнів, інакше директорові школи доведеться призначити іншого викладача, який зуміє краще підтримувати порядок.

— Невже полковник серйозно хоче нас запевнити,— спитав Грейнджер,— що він мав час підрахувати втрати супротивника, а свої власні — ні?

Полковник терпляче плів павутиння брехні, прекрасно усвідомлюючи, що після нового запитання йому доведеться все починати знову. Французькі кореспонденти сиділи похмуро і мовчали. Якби американські кореспонденти вирвали у полковника визнання, вони поспішили б підхопити його, але самі не хотіли брати участі в облаві на свого земляка.

— Полковник каже, що ворог відступає. За лінією вогню можна підрахувати вбитих, але бій ще триває, і ніяк не можна сподіватися скорих відомостей від наступаючих французьких частин.

— Річ зовсім не в тому, чого ми сподіваємося,— сказав Грейнджер.— Річ у тому, що знає штаб і чого він не знає. Невже ви серйозно запевняєте нас, що кожний взвод не повідомляє по радіо про свої втрати?

Терпець полковникові урвався.

«Аби тільки,— подумав я,— він не дав себе залякати з самого початку і твердо заявив, що він знає цифри, але не хоче нам їх назвати. Зрештою, це їхня війна, а не наша. Навіть сам бог не давав нам права вимагати у нього відомостей. Не нам доводилося боротись з лівим крилом депутатів у Парижі і з військами Хо Ші Міна між Червоною і Чорною річками. Не нам доводилося помирати».

І раптом полковник відказав, що втрати французів обчислюються в пропорції один до трьох; потім він повернувся до нас спиною і з люттю втупив очі в карту. Вбиті були його солдатами, його товаришами по зброї, офіцерами, що навчалися разом з ним в Сен-Сірі[37] — для нього то були не голі цифри, як для Грейнджера.

— Нарешті ми дечого добилися,— сказав Грейнджер і з безглуздим тріумфом обвів поглядом своїх колег.

Французи, похиливши голови, похмуро робили якісь нотатки.

— Це набагато більше від того, що можуть сказати ваші війська в Кореї,— сказав я, вдаючи, що не розумію його, але цим тільки навів Грейнджера напишу думку.

— Запитайте полковника, що французи збираються робити далі, — попросив Грейнджер. — Він каже, що ворог відходить через Чорну річку...

— Червону,— поправив його перекладач.

— Мені однаково, якого кольору та річка. Ми хочемо знати, що французи збираються робити далі.

— Супротивник тікає.

— А що буде, коли він переправиться на той берег? Що ви думаєте тоді робити? Сядете на своєму березі і скажете: «Все гаразд»?

Французькі офіцери похмуро й терпляче прислухалися до нахабного голосу Грейнджера. В наші дні від солдата вимагається навіть покірливість.

— Чи, може, ви збираєтеся скидати їм з літаків різдвяні листівки?

Капітан сумлінно перекладав кожне слово, навіть слова «cartes de Noel»[38]. Полковник холодно посміхнувся до нас.

— Аж ніяк не різдвяні листівки,— сказав він.

Мені здається, що Грейнджера особливо дратувала молодість і краса полковника. Полковник не був — принаймні в Грейнджеровому розумінні — справжнім мужчиною. Грейнджер сказав:

— Але ж ви нічого не скидаєте.

Несподівано полковник заговорив по-англійському, правильною англійською мовою.

— Якби прибули боєприпаси, що їх обіцяли нам американці,— сказав він,— ми мали б що скидати.

Незважаючи на свою вишукану зовнішність, полковник був простак. Він вірив, що газетному кореспондентові честь своєї країни дорожча, ніж сенсація. Грейнджер різко перебив його (був людина ділова і добре пам’ятав факти):

— Ви хочете сказати, що спорядження, яке обіцяли прислати на початку вересня, ще не прибуло?

— Авжеж.

Здобувши потрібний матеріал, Грейнджер почав писати.

— Пробачте,— сказав полковник,— це не для преси, а для орієнтування.

— Але дозвольте, полковнику, — запротестував Грейнджер,— це ж сенсація. Тут ми зможемо вам допомогти.

— Не треба, це справа дипломатів.

— Та хіба це може пошкодити?

Французькі кореспонденти розгубилися: вони майже зовсім не розуміли англійської мови. Полковник порушив правила гри. Вони почали сердито перешіптуватися.

— Тут я не суддя,— сказав полковник.— Може, американські газети напишуть: «О, ці французи завжди скаржаться, завжди жебрачать». А комуністи в Парижі будуть обвинувачувати нас: «Французи проливають свою кров за Америку, а Америка шкодує навіть благенького вертольота». Нічого хорошого з цього не вийде. І зрештою, вертольотів ми все одно не одержимо, а ворог так і залишиться за п’ятдесят миль від Ханоя.

— Але в крайньому разі я зможу повідомити в газету, що вам дуже потрібні вертольоти.

— Можете написати,— сказав полковник,— що півроку тому ми мали три вертольоти, а тепер маємо один. Один,— повторив він з болісним подивом.— Можете написати: якщо кого-небудь поранять у бою, хай навіть не тяжко, а просто поранять, поранений знає, що він напевно помре. Дванадцять годин, а може, й цілу добу, на ношах до польового лазарету, потім погані дороги, аварії, можливі засідки — і гангрена забезпечена. Краще, коли уб’ють одразу.

Французькі кореспонденти нахилилися вперед, намагаючись що-небудь зрозуміти.

— Про це ви можете написати, — додав полковник, і від того, що він був красивий, його злість була ще помітніша.

— Interpretez![39] — наказав він і вийшов з кімнати, доручивши капітанові незвичне для нього завдання перекладати з англійської мови на французьку.

— Ну і допік же я йому! — задоволено сказав Грейнджер і пішов у бар складати телеграму.

Свою телеграму я писав недовго: того, що я міг написати про Фат-Дьєм, не пропустив би жодний цензор. Звичайно, якби інформація була дуже цікава, я міг би злітати в Гонконг і послати телеграму звідти, але чи була хоч яка інформація настільки