Читати книгу - "Співці зла, Марчін Швонковський"

схожий на м’ясника з моторошної казки, і вони здригнулися. Капітан не звернув на це уваги. Він підійшов до столу та налив собі кухоль пива, яки випив за час одного сигналу сурми. Потім він стягнув свій закривавлений фартух, викинув його за відчинені двері на подвір’я, ніби відчуваючи огиду – і важко впав на стілець.

– Паршива робота, — пробурмотів він, витираючи піну з вусів. - Як на типа, що носить шовкові панталони, він був крутий, – додав він цього разу голосніше. – Мабуть, я його трохи пошкодив…

– Наскільки?

– Ну, трохи, — зніяковіло сказав Кнапп, уникаючи погляду Ханова. – Я трохи перестарався, гаразд? Я ж був лише помічником, а не катом.

За столом запанувала незручна тиша.

– Добре, але ти щось дізнався? – нарешті запитав Шенк, порушуючи мовчання.

– Так, але це дуже дивна новина, і вона вам, ймовірно, не сподобається.

– Кажи вже.

– Спочатку я запитав його, що він взагалі робив у срачу, бо в такої важливої ​​людини має бути нічний горщик у наметі, і мені це стало цікаво. Крім того, я хотів спочатку трохи його перевірити. Він не хотів відповідати. Намагався переконати мене відвезти його до Нюрнберга. Тільки коли я встромив йому залізо під нігті, він сказав, що це просто звичка, він не любить срати до горщика. Можливо, це і правда…

– Заради Бога, Кнапп, – Шенк закотив очі, – кажи про армію, а не про лайно! І не треба нам деталей.

– Та годі, я вже якраз про це й хотів, — захищався капітан трохи ображеним тоном. – Гаразд, це неважливо. Ця армія насправді баварська. Вони прийшли з Сілезії, де навесні зіткнулися зі шведами. Це вся кавалерія Максиміліана.

– Про що ти говориш? Чого тут шукає Максиміліан?

– І ось ми підходимо до того, що вам не сподобається: це нас вразить. Вони чекають на піхоту та артилерію. Потім вони повинні перетнути Айш, розділитися біля Вальденбурга й взяти в облогу Бамберг і Вюрцбург. Це має сенс, вони стояли в такому місці, щоб бути однаково близько до обох міст.

– Чому? Чого вони хочуть?

– Він цього вже не знав.

– Можливо, він тобі не сказав?

– Думаю, він усе сказав.

Ханов розмірковував, барабанячи пальцями по столу.

– Чи знає про це Катаріна? – спитав Шенк.

– Не маю жодного уявлення. Я так не думаю. Якби вона знала, то, мабуть, сказала б мені, що мене чекає облога.

– Тоді ми повинні негайно послати до неї гінця!

Самопроголошений віце-канцлер різко встав.

– Почекай, давай спочатку дізнаємося про все!

Шенк слухняно сів.

– Що ще тобі сказав старий, Кнапп? – продовжив саксонець.

– Кавалерія йшла в ар'єргарді, бо в Сілезії не було чим годувати коней. У них чотири з половиною полки, піхоти дійде полків зі двадцять, бо армія має також підкріплення від італійських князів. До того ще три десятки гармат.

Ніби за командою, Ханов і Шенк тихо видали з себе, однаково захоплений, але водночас стривожений свист. Зазвичай вони, мабуть, посміялися б з цього, але ця новина зовсім не зробила їх щасливими.

– Очікується, що гармати прибудуть з дня на день. Холк не знав точно коли, бо вони запізнювалися. Мабуть, вони загрузли в багнюці, коли почався дощ, вони ж їдуть не брукованою дорогою з Нюрнберга, а через ліс, з Мюнхена. Їх забрали з баварських фортець. Польові гармати залишилися у імператора в Сілезії.

– Чому через ліси? А чому вони не розбили табір поблизу Нюрнберга, де було б легше добувати їжу?

– Я теж про це питав. Максиміліан дуже прагне забезпечити таємницю кампанії до останньої хвилини. Ось чому вони відправили війська без прапорів, замість того, щоб грабувати селян у величі закону, під імперським прапором.

– Щось ще?

– Не зовсім. Я мучив його так довго, що він тричі повторив одне й те саме. А під кінець почав вже вигадувати, тому я не повторюватимуся.

Ханов знову почав барабанити пальцями по столу. Шенку кортіло схопити його за руку або ляснути по потилиці. Він хотів діяти, щось зробити зараз, негайно, оскільки з якоїсь невідомої причини вони опинилися проти незрівнянно могутнішого супротивника та розкрили його плани. Йому не спадало на думку, що п'ять хвилин роздумів можуть допомогти в цій ситуації – розмірковувати було не в його натурі, та й останнім часом він був змушений робити це надто часто. Тож він почав клацати по тарілці, що стояла на столі, просто щоб мати чим зайнятися. Це створило дивний дует із грою на барабанах Ханова. Кнапп дивився на них, як на ідіотів. Концерт раптово закінчився лише тоді, коли генерал зрозумів, що вони мовчать вже кілька хвилин.

– Гаразд. Ти маєш рацію, Шенк, йди і надішли листа наші пані. Нехай посланець спочатку поїде до Вюрцбурга, а потім, якщо вона ще не повернулася, до Касселя. Напишіть, про що ми дізналися, і що маємо намір вжити відповідних заходів, нічого більше! І нехай місто непомітно готується до захисту.

Шенк схопився, рефлекторно клацнув каблуками, ніби отримавши наказ, а потім, навіть не чекаючи коня, побіг пішки через річку до табору. Він знайшов полкового писаря та продиктував до Катаріни коротку записку, згідно з інструкціями Ханова. Він перехопив одного з найздібніших солдатів з роти етеромантів – враховуючи їхні сильні здібності до самооборони, вони були безцінними гінцями – і наказав йому взяти найкращого коня зі стайні.

– Якщо потрібно буде їхати до Касселя, поміняй коня у Вальденбурзі, а потім у Вюрцбурзі. Листа передаси виключно у власні руки Її Світлості, зрозуміло? – наказав він йому, коли вони обоє мокли біля виїзду з табору. Йому довелося значно підвищити голос, щоб його було чутно крізь гуркіт зливи. – Ну, вйо! – Він поплескав коня по крупу, і гонець метнувся на північ, немов стріла.

Шенк швидко повернувся до міста, до будинку радника. Він промок до нитки, але не мав іншої зміни одягу, тому щойно зайшов на кухню, одразу ж підійшов до каміна, щоб трохи зігрітися. Ханов і Кнапп були там, де він їх залишив, але вже не самі. Зі столу зникло все кухонне начиння, а на ньому з'явилася карта Німеччини; разом з командирами над нею схилився невисокий, але дуже широкоплечий чоловік, показуючи на щось пальцем:

– …ось тут, панове, між Ерльбахом та Емскірхеном. Більше вони ніде не проїдуть.

– Шенк, ходи сюди й дивись! – Кнапп покликав молодика до столу.

Той слухняно, хоч і неохоче, підійшов,