Читати книгу - "Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб"

Було сиро, прохолодно, похмуро. Міка з невдоволенням подумала, що весна видалася теплішою за літо. Ото ж несправедливість…

– Я запропоную тобі дещо інше. – Керрейт нечутно підійшов до неї зі спини, м'яко обійняв, поклав підборіддя на плече. – Повір, небезпек буде більше, ніж у комітеті Брікка. Тебе зненавидять тисячі людей, сотні захочуть убити, десятки візьмуться за зброю. Вже боїшся, чаклунко?

– Надумав захопити келіварійський трон? – Його близькість паморочила голову і змушувала думки крутитися в хороводі. – Вибач, відмовлюся. Мені не подобається північ. – Гарячий подих пройшовся щокою, і захотілося обернутися, стиснути Даріана в обіймах, притиснутися до його широких грудей і слухати биття серця до безкінечнності. – Там холодно, – бездумно продовжувала Міка. – Немає апельсинів. Ворони замість чайок, море взимку замерзає. У нас краще.

«Якщо хтось увійде, будуть проблеми», – майнула самотня раціональна думка.

Архівній вискочці не вибачать такої поведінки у магістраті. І надумався ж Керрейт обійматися прямо тут! Не міг потерпіти до особняка?

– Залишся зі мною.

Фраза про красу південних ночей та багату рослинність тутешнього узбережжя застрягла на язику.

– Що?! – Міка різко обернулася, спіймала розгублений погляд Даріана. – Повтори-но!

– Залишся зі мною? – прозвучало ще невпевненіше.

Вона зітхнула. Не такою їй уявлялася ця мить. Але в грудях затепліло тихе щастя, стало затишно і світло, незважаючи на дощ, що барабанив по шибках, і холодний вітер, що рвався у віконні щілини.

– Зазвичай спочатку кажуть щось на кшталт: «Я люблю тебе більше за життя», – нагадала зі смішком Міка.

Даріан усміхнувся у відповідь.

– Я перебудовую Шазілір під наше майбутнє, Мишко. Невже це означає менше, ніж якісь слова?

Вона розуміла: Ріан не перебільшує і не кривить душею.

Місто чекала зовсім інша доля – раціональна, зрозуміла, проста. Хай у ньому й не палали б багаття, та місця проклятим теж не знайшлося б.

Проте втрутилися почуття, і все перевернулося дороги дригом.

– Не для мене… Але нашим онукам треба розповісти гарну романтичну історію. Не хвилюйся, я вигадаю її пізніше.

– Тобто ти згодна? – Даріан ніби сумнівався у реальності такої відповіді.

Міка притягла його до себе. Серце намагалося вискочити з грудей, голова гула від усвідомлення того, що починається найнебезпечніша авантюра в її житті. Без роздумів, без оцінок, без планів…

«Я знала, що так станеться, коли не зуміла виїхати з його будинку», – розважливі думки сяк-так примудрялися пробиватися до свідомості.

– Саме час для поцілунку, Ріане… Тут, у міському управлінні. Незважаючи на твого секретаря біля замкової щілини, і Мавка на сходах, і Блекку Чарру біля воріт. Вгадай із трьох разів, означає це «так» чи «ні»!