Читати книгу - "Драматичні твори"

30 Гетьманщина — напівофіційна назва Лівобережної України разом з м. Києвом (після Андрусівського перемир’я 1667 р.) у складі Російської держави. Певною мірою зберігала суспільно-політичний устрій, який почав формуватись ще в роки визвольної війни українського народу 1648— 1654 рр. Мала свою адміністративно-територіальну систему, військо, суд, фінанси і користувалася деякою автономією. На чолі Гетьманщини стояв гетьман, який формально обирався на Генеральній військовій раді, а насправді призначався або затверджувався царським урядом. У 1722 і 1734 рр. гетьманство було тимчасово, а в 1774 р. остаточно скасоване. Функції гетьмана передано царським урядом Другій малоросійській колегії, яка була найвищим адміністративним органом влади на Лівобережній Україні. Суспільно-політичний устрій Гетьманщини, який протягом XVIII ст. зазнав значних 'змін у напрямі зміцнення централізації і бюрократизації, існував і після скасування гетьманства 1774 р. В 1781 р. його було ліквідовано царським урядом і замінено загальнодержавним устроєм.

31 ...Рубань і Степашки...— села на колишній Брацлавщині, тепер Рубань — у Немирівському районі, Степашки — у Гайсинському районі Вінницької області.

32Медведівка — село па Брацлавщині, тоді їх було принаймні два: одне тепер у Козятинському районі, друге — у Літииському районі Вінницької області.

ХАЗЯЇН Комедія в 4-х діях

Вперше надруковано у вид.: Тобілевич /. Хазяїн. Комедія в 4 діях. К., 1902.

Вперше виставлено 10 січня 1901 р. в Києві «Трупою М. Л. Кропивниць-кого під керуванням П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької».

Про задум п’єси С. В. Тобілевич зазначила таке: «Написавши чимало п’єс [...], Іван Карпович не переставав думати про земельне питання на селі, про нових багатіїв, що вже переросли і Михайла Окуня, і Гарасима Каліпку. Недалеко від нашого хутора, який Іван Карпович постійно відвідував, жили багаті аграрії Шевякови, батьки яких були з селян. Знав Іван Карпович і багато чув про магната й володаря неозорих с і снів та ланів Терсщепка, про якого ходило багато різних анекдотів, що мали цілком правдивим грунт під собою. Чоловік моєї сестри Юльки служив у одній з численних економій Терещенка. Порядки були в тих економіях, як у величезному аграрному хазяйстві. Щосуботи всі економи (а їх було багато) з’їздились на параду до головного управителя, який у свою чергу звітував перед ще вищим начальством, що перебувало в конторі терещенківських маєтків. Контора та містилась у м. Києві на Гімназичній вулиці (проти Володимирського собору). Побувавши в гостях у Юлії Бродецької, Іван Карпович мав нагоду бачити на свої власні очі, яким величезним китом став колишній селянин Терещенко. Це вже була широких масштабів експлуатація селянства, що втратило всяку надію коли-небудь звільнитись від матеріальної залежності від такого не «павука» вже, а величезної бездушної машини, хазяйського колеса. Усі безземельні потрапляли в йоголабета. Таких терещенків було чимало на бідолашній Україні. Всі їхні крутійства й комерційні махінації відомі були Іванові Карповичу. Знав він і про те, як добувались робочі руки, як використовувались усілякі нещастя народні — недорід, голод та різні пошесні хвороби. Це знання, розум і почуття справедливості примушували письменника думати й подовгу виношувати в своїй душі образ такого всежерущого кита, якому й простір океану почав уже здаватись занадто тісним. Зброя письменника — це його слово, перо! І от, нарешті, Іван Карпович наважився засісти, під час одного літнього відпочинку від сцени, за новий твір, який він назвав «Хазяїн» (Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 332—333), Ще далі С. В. Тобілевич уточнює дату початку роботи драматурга над комедією: «П’єсу «Хазяїн» Іван Карпович розпочав у квітні місяці 1900 року» (там же, с. 335).

Насправді ж робота над п’єсою почалась ще раніш: 23 лютого 1900 р. І. К. Тобілевич виїхав з Києва до Єлисаветграда, де поселився у родинному будинку на Знаменській вулиці, а незабаром перебрався на хутір Надія. Звідти 26 березня 1900 р. драматург повідомляє сина Назара: «Я пишу нову комедію «Хазяїн», але діло туго йде, часто голова болить. Одначе перший акт готовий, і я ним наче задовольняюсь. Хоч то раз у раз так зі мною буває: поки пишу, задовольняюсь, а напишу — недоволен» (Карпенко-Карий /. (Тобілевич /. К.) Твори, в 3-х т., т. З, с. 252). 4 червня 1900 р. робота над п’єсою була закінчена, про що свідчить дата на автографі, що зберігається в Державному музеї, театрального, музичного і кіномистецтва УРСР (№ 9331 с): «Хазяїн. Комедія в 4-х діях. Соч. И. Тобилевича (Карпенко-Карый). 4 июня

1900 г. Х[утор] Надежда». Приїхавши наприкінці червня до Полтави, де на початку липня 1900 р. після літньої перерви розпочалися виступи вже об’єднаної «Малоруської трупи Марка Лукича Кропивницького під урядом Миколи Карповича Садовського і Опанаса Карповича Саксаганського при участі Марії Костянтинівни Заньковецької», «Карий,— як свідчить П. К. Саксаганський,— привіз п’єсу «Хазяїн», ми прочитали й одіслали до цензури» (Саксаганський П. К. По шляху життя, с. 195).

Але сталося це наприкінці серпня 1900 р., перед закінченням гастролей у цьому місті об’єднаної трупи корифеїв., У фонді Головного управління в справах преси збереглася цензурна справа, в якій є власноручне письмове прохання І. К. Тобілевича:

«В Главное управление по делам печати, отделение драматической цензуры коллежского секретаря Ивана Карповича Тобилевича

(Карпенко-Карый);

Прошение.

Представляя при этом в двух экземплярах комедию в 4 действиях] нод названием «Хазяин» и две гербовых марки 80 коп [еечного] достоинства, честь имею покорнейше просить: разрешить эту пьесу к представлению на сцене и один экземпляр с надписью о дозволении выслать мне в г. Николаев Хёр [сонской] губ [ернии], театр Шеффера.

Коллежский секретарь Иван Карпович Тобилевич (Карпенко-Карый)

25 августа 1900 г. г. Екатерииослав»

(ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 25, 1900 р., спр. 14, арк. 180).

Головне управління в справах преси переслало п’єсу до Санкт-Петер-бурзького цензурного комітету, за дорученням якого висновок про неї зробив цензор драматичних творів Ісаєвич. Цей висновок, датований 18 листопада

1900 р., закінчується так: «Не находя в рассматриваемой пьесе ничегѳ предосудительного, я полагал бы дозволить ее к представлению» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, он. 25, 1900 р., спр. 14, арк. 181 —183).

У Ленінградській державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луначар-ського за № 56155 зберігається один з двох цензурованих примірників п’єси з таким написом на титулі: «Хазяїн. Комедія в 4-х діях Івана Тобілевича (Карпенка-Карого)». Тут же штампована дата надходження тексту до цензури: «31 авг[уста]