Читати книгу - "Чорний дім"

Тай нічого не говорить. Він зосереджується на тому, щоб гольф-карт їхав серединою Конґе-роуд. Ризикуючи, він на мить оглядається назад, але дім зник серед тропічної зелені, а також за розмитими пагорбами.

— Він отримає своє, але я отримаю своє. Ти чуєш мене, хлопчику? — Коли Тай нічого не відповідає, Берні показує на «Тазер»: — Ти чуєш мене, ти, мавпо-підтирайло?

— Так, — каже Тай. — Так, безперечно.

«Чому ти не вмираєш? Господи, якщо Ти є. Чому б Тобі не спуститись і не встромити пальці у його слабке серце, щоб зупинити його».

Берні починає говорити підступним голосом.

— Ти глянув на стіну з білих каменів, але, думаю, ти не добре її розгледів, краще подивись ще раз.

Тайлер спрямовує погляд повз згорбленого старого. Якусь мить він не може зрозуміти… а тоді усвідомлює. Великі білі камені, які безкінечно тягнуться вздовж Конґе-роуд — це не камені взагалі. Це черепи.

Що це за місце? О Боже, як йому хочеться до матері! Як йому хочеться додому!

Він починає плакати, його мозок онімів і гуде під кепкою, яка насправді лише схожа на головний убір. Тай їде на гольф-карті все глибше і глибше на Випалені Землі. В Шеол.

Порятунок — будь-яка допомога — ще ніколи не здавались такими недосяжними.

27

Коли Джек і Дейл ступають у прохолодне завдяки кондиціонеру повітря «Сенд Бар», то бачать, що там нікого немає, окрім трьох людей. Шнобель і Док за барною стійкою, а перед ними стоять безалкогольні напої. Це можна розцінювати, як ознаку кінця світу, думає Джек. Далеко в затінку (ще трішки — і він фактично заховається в кухні) принишк Смердючий Сир. Від обох байкерів надходить погана вібрація, і Смердючий не хоче потрапити під гарячу руку. По-перше, він ніколи не бачив Шнобеля і Дока без Мишеняти, Сонні і Диктатора Білла. А також… О Боже, це каліфорнійський детектив і чортів начальник поліції.

Музичний автомат вимкнено, тому не світиться, а от телевізор увімкнений, і Джек зовсім не здивований побачити на каналі «АМС» фільм за участі його матері і Вуді Строуда. Він намагається пригадати назву фільму і за мить згадує: «Руйнівний експрес».

— Можливо, ти не захочеш вплутуватися в це, Беа, — каже Вуді. В цьому фільмі Лілі грає багату спадкоємицю Беатріс Лодж, котра приїхала на захід і стала бандиткою, здебільшого, щоб позлити суворого батька. — Схоже, це буде останній заїзд нашої банди.

— Добре, — каже Лілі. Її голос незворушний, а очі ще незворушніші. Картина жахлива, але вона, як завжди, з головою поринула у свій образ. Джек не може стримати посмішку.

— Що? — запитує його Дейл. — Увесь світ збожеволів, то чого ж тут посміхатися?

На екрані Вуді Строуд каже:

— Що означає добре? Увесь світ збожеволів.

Джек Сойєр каже дуже тихо:

— Ми маємо пристрелити їх якомога більше. Дамо їм добрячого прочухана.

На екрані Лілі каже те ж саме до Вуді. Вони обоє стоять за крок від «Руйнівного експресу» і від того, як полетять голови — хороші, погані, потворні.

Дейл здивовано дивиться на свого друга.

— Я знаю майже всі її ролі напам’ять, — каже Джек, виправдовуючись. — Зрозумій, вона була моєю матір’ю.

Перш ніж Дейл може відповісти (очікуючи, щоб щось спало йому на думку), Джек приєднується до Шнобеля і Дока в барі.

Він дивиться на годинник з написом «Кінґсленд Ель» поруч з телевізором і бачить, що вже 11 : 40. Вони мають бути там рівно опівдні. Для таких оборудок полудень — найкраща пора, чи не так?

— Джеку, — каже Шнобель і киває. — Ти як, друже?

— Не так уже й погано. Хлопці, ви озброєні?

Док піднімає жилет, показуючи руків’я пістолета.

— Це «Кольт 9». У Шнобеля такий же. Хороша зброя. Все зареєстровано і узаконено. — Він дивиться на Дейла. — Ти з нами, так?

— Це моє місто, — каже Дейл, — до того ж Рибак щойно вбив мого дядька. Я не багато зрозумів з того, що розповів мені Джек, та все ж достатньо. І якщо він каже, що є шанс повернути хлопчика Джуді Маршалл, думаю, ми маємо спробувати. — Він дивиться на Джека. — Я прихопив для тебе револьвер. Автоматика фірми «Руґер». Він в авто.

Джек мимовільно киває. Він не сильно переймається зброєю, оскільки більше ніж переконаний, що коли вони переступлять на інший бік, то вона перетвориться на щось інше. Спис, можливо, дротики. Можливо, навіть рогатки. Це буде «Руйнівний експрес», так — останній заїзд банди Сойєра. Хоча він і сумнівається, що це буде як у старому фільмі шістдесятих, проте «Руґер» він візьме, оскільки він йому може знадобитися, коли вони ще будуть по цей бік, тут ніхто нічого не може передбачити, чи не так?

— Готовий їхати? — запитує Шнобель у Джека.

Його глибоко запалі очі стривожені. Джек припускає, що Шнобель недовго спав цієї ночі. Він ще раз здіймає погляд на годинник і вирішує — причиною того є лише забобонність, — що ще рано їхати до Чорного Дому. Вони залишать «Сенд Бар» не раніше, ніж стрілки годинника з написом «Кінґсленд-Ель» показуватимуть рівно полудень. У магічний час Ґарі Купера.

— Майже, — каже він. — Шнобелю, ти взяв карту?

— Я взяв її, але чомусь мені здається, що вона тобі не потрібна, чи не так?

— Можливо, й так, — каже Джек, — але я хочу перестрахуватися.

Шнобель киває.

— Абсолютно з тобою згоден. Я й сам відправив свою благовірну до матері в Айдахо. Після того що сталося з бідним Мишеням, мені не довелось її довго переконувати. Раніше я ніколи не випроваджував її. Навіть під час заворушок з паганістами. Але цього разу в мене погане передчуття. — Він вагається, а тоді продовжує, — у мене передчуття, що жоден з нас звідти не повернеться.

Джек кладе руку на мускулисте передпліччя Шнобеля.

— Ще не пізно відмовитись, я не буду засуджувати.

Шнобель задумується, а тоді хитає головою.

— Іноді Емі приходить до мене в снах, ми розмовляємо. Як я зможу з нею розмовляти, якщо знатиму, що не помстився за неї? Ні, чуваче, я