Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

В своїй нудній порожній спальні! Сумної діви що є туга? На це є відповідь така: Лиш чоловіку визнач цілі, Нехай собі чинів шука, І без любові, й без дозвілля! А що таке є радість діви? На це інакш не проречеш: Коли в час дзеркала тримання Побачить в ньому — врешті-решт: Вона — саме зачарування! Веселощі у чому діви? На це є відповідь така: Орелі, розмах, вихор — крила — У платті цім весни рука Спокусу для очей творила!

— Прекрасно! — пролунали захоплені вигуки.

Тільки Сюе Пань похитав головою і сказав:

— Погано! За такого вірша годилось би штраф!

— Чому? — здивувалися всі.

— Тому що я нічого не зрозумів, — відповів Сюе Пань, — хіба за це не штрафують?

— Подумай краще про те, що сам читатимеш, — ущипнувши його, прошепотіла Юньер. — А не будеш — ми тебе оштрафуємо!

Вона взяла в руки лютню, й під її акомпанемент Баоюй заспівав:

З віч краплини додолу... Як боби, їх гублю я[245]. Всіх не виплачеш сліз-бо, все не скажеш в словах, Ще плакуча верба не розквітла весняно — Потопає одначе терем в пишних квітках. За фіранкою — вітер, дощ на заході сонця, Через те і неспокій в переривчастих снів, Й неможливо забути печалей новітніх, Ані давніх печалей, із минулих часів. Мені зведені брови Розправить невміч, А годинник ледачий! Довго тягнеться ніч! О журба! Наче гори похмурі, Назустріч мені; Мов шумливий потік, — Нескінченний, десь там вдалині...

Заледве Баоюй замовк, усі відразу закричали, висловлюючи своє замилування, а Сюе Пань знову став бурчати:

— Погано, немає ніякого ритму!

Баоюй, не звертаючи на нього уваги, взяв зі столу грушу, знову осушив чашку й мовив:

На квітку грушеву розкриту накинувся дощ, В глибинах палат зачиняються наглухо двері.

Отже, Баоюй виконав весь застільний