read-books.club » Сучасна проза » Коротка історія семи вбивств 📚 - Українською

Читати книгу - "Коротка історія семи вбивств"

151
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Коротка історія семи вбивств" автора Марлон Джеймс. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 185 186 187 ... 247
Перейти на сторінку:
мені підказує, що в поліцію це подружжя звертатися не буде. Шизонуті часи, ге? Але принаймні, коли Джосі Вейлз каже, що в будинку п’ять мішків, то повір мені, їх там саме п’ять. А ось «Ієрархія донів» і з відчинених дверей витягти сховок не може.

Ти щось таки знаєш, Алексе Пірсе? Щоразу, як я згадую ім’я Джосі Вейлза, ти підскакуєш. Несильно, але помітно. Нервовий тик, га? У Сіаґи теж був нервовий тик. Ти підскакуєш. Я думаю, що починаю розуміти, чому ти прийшов. Усі, кому треба знати, знають, що свого часу Джосі Вейлз хотів, щоб я помер, але за мною він явно більше не ходить. Велике питання в тому, як ти дізнався, що й твоя голова — під ударом?

Віпер

  е раз кажу: я зловила ту довбану сучку, коли вона намагалася відсмоктати член мого малого за його кишенькові гроші. Он та хвойда, біля дверей. Думаєш, я геть сліпа? Йому всього дванадцять. Усі ці зачумлені сучки зі своїми смердючими пиздами вештаються по всій околиці, а ви ж усі мені говорили, що не будете їх сюди пускати, що у вас бізнес майже легальний і всяке таке. Ну, то можете всі тепер поцілувати мій чорний зад. А ще ось що...

Бушвік. Сонце давно зайшло, але в Бушвіку завжди довбана спека. Баба стоїть прямо переді мною, і я відчуваю, як від неї тхне часником. З тінями на повіках, але без помади, кучері майже злиплися від поту. Живіт, як булка, нависає над джинсами. Ми стоїмо на вулиці, і вона тикає пальцем у бік хльорки, яка явно вже під креком і намагається зникнути з обрію.

— Ти ж ніколи не казав, що збираєшся зробить з цього місця «точку». Дістали ви мене вже цим лайном. Ці будинки належать місту, а не тобі.

Живе вона не в цьому корпусі, а через дорогу, в ряду окремих цегляних будинків, завдяки яким Бушвік так змахує на Бронкс. Троє чорношкірих хлопчиків і дівчинка лагодять велосипед якраз перед її залізною огорожею, але та огорожа огороджує не газон, а тільки бетон. На іншому боці вулиці — п’ять будинків, і всі обнесені парканами. Ми стоїмо перед «моїм», де на третьому поверсі — «точка». Патрульний автомобіль тепер занадто часто проїжджає вулицею, тож нам зі своїм товаром доводиться чаїтися всередині видавати дилерам потроху, на терміновий продаж, — стільки, щоб поліція, в разі чого, не здійняла бучу. Краще так — принаймні можна контролювати процес. Корпус підремонтував муніципалітет, спершу сюди в’їхали бездомні, а потім і ми. Вони про нас не патякають, і одержують за це від мене на лапу. Ну а коли пробують роззявити рота, то я нагадую їхньому головному, що, якщо копи рознюхають про «точку», — гаплик настане всім. У Брукліні від мене годується ціла зграя головних по будинках, і всі хочуть, щоб їм щось перепало. Але Бушвік — просто шматок гівна. Через Іст-Віллидж у мене ніколи не було проблем, а от Бушвік щотижня підкидає якусь супернову замороку. Поки що на всій довжині цієї вулиці я не помічаю жодного спотера чи посильного.

За два обшарпані будинки далі, на узбіччі, сидить спотер зі своєю магнітолою, яка щось бумкає про фриків[469], що гуляють ночами. Молодий хлопчина притопує своїми поки що чистенькими кросівками. Минулого тижня в нього не було ні кросівок, ні магнітоли. Він навіть не помітив мене, поки я не спинився прямо перед ним.

— Згинь на хер, сучара, я не в темі, — буркнув він, навіть не піднявши очі.

Тоді я кажу:

— Дивись сюди, вилупку.

Хлопчина підстрибує на всі свої п’ятнадцять років:

— Таксер! Таксер!

— Тобі це схоже на армію?

— Ні, сер!

— Що тут відбувається?

Він опускає голову, ніби боїться сказати щось, що мені не сподобається.

— Братане, твоя справа — мені доповідати. Я не стріляю в посильних. Ну, то що там з бізнесом?

Хлопчина все ще дивиться в землю, але щось мимрить.

— Що?

— Нічого, босе. Нічого, на хрін, не діється тут уже кілька днів.

— Хріново. Виходить так, що всі крекери в один мент очухалися — і купно перейшли на героїн? Так діло не піде, ринок висохне.

— Ну...

— Що ну?

— Та я вже замахався посилать народ куди треба, а вони приходять назад і кажуть: фіґня якась, типу, нема в тому провулку нікого з товаром. Я своє діло знаю, і просікти покупця за милю можу. Коли треба, і сам підходжу до них на розслабоні й кажу: «Йоу, тут у Бушвіку все ще не зовсім на мазі, але в нас є все що хоч’, на будь-який смак». Вони кивають, триндять якусь свою крекерську срань, а я їм теж киваю — в бік провулку біля межі.

— Ти що, знаєш, де тут у нас межа?

— Та хто ж не знає... Тільки от не хочуть вони зв’язуватись із тобою. Коротше, зазвичай два чи три твої посильні беруть фасований товар і збувають те лайно. Але вже чотири дні народ валить сюди і каже, що повне лайно — це я, бо на вулиці — жодного посильного. І жодного дилера не видно. Твій охоронець притомився від такої срані, тож знайшов нормальну роботу у Флетбуші.

— А куди посильні ділися?

— Я не ’наю... Нема кому ними правити. Твої дилери більше не орудують.

— Що ж, на хер, вони роблять?

— Може, краще сходи й перевір «точку».

Я дивлюся, що цей хлопчак базарить, як крутий, і думаю: вмазати йому пістолетом чи підвищити... От бомбоклат, Джосі приїде сюди менш ніж за п’ять годин!

— A-а, і ще: покупців ні фіґа не було, та я тут просік дещо інше. Кілько днів тому тут почав роз’їжжать якийсь сраний «Понтіак», і я йду в заклад, що в ньому були ніґери з «Ієрархії донів». Вони вже внюхали це місце, бо знають, що з охороною тут повна срака.

— Ти багато січеш, як для такого малого гівнюка.

— Так за це ж і платять, йо.

Я дивлюся на цього хлопчину і вже прикидаю, чим він мені поможе навести лад у Бушвіку до прибуття Джосі. Я навіть не помітив, що за мною вв’язалася та клята баба.

— Спочатку та смердюча хвойда пробралася до самісіньких воріт, задрала

1 ... 185 186 187 ... 247
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Коротка історія семи вбивств», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Коротка історія семи вбивств"