read-books.club » Фентезі » Гра престолів 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра престолів"

211
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Гра престолів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 185 186 187 ... 253
Перейти на сторінку:
Тиріон Ланістер був моїм заручником, але вже ні,— змушена була визнати Кетлін. На цю новину всі одностайно заціпеніли.— Мені це сподобалося не більше, ніж вам, мілорди. Але боги вважали за потрібне звільнити його — не без допомоги моєї нерозумної сестри.

Вона усвідомлювала, що не слід так відверто виказувати своє презирство, але від’їзд із Соколиного Гнізда лишив не надто приємні спогади. Кетлін запропонувала сестрі взяти з собою лорда Роберта, щоб він кілька років побув у Вічнозимі на вихованні. Товариство хлопчиків буде для нього корисним, наважилась вона припустити. Страшно було дивитися, як розлютилася Лайса. «Сестра ти мені чи ні,— відповіла вона,— та якщо спробуєш украсти в мене сина, то вийдеш звідси через Місячні двері». Після такого не було про що розмовляти.

Лорди б залюбки розпитували Кетлін і далі, та вона піднесла руку.

— Без сумніву, на це в нас пізніше ще буде час, але зараз я знесилена після подорожі. Хочу побалакати з сином наодинці. Знаю, ви пробачите мене, мілорди.

Вибору в них не було: наслідуючи приклад завжди слухняного лорда Горнвуда, прапороносці уклонилися й вийшли.

— Ти теж, Теоне,— докинула Кетлін, коли Грейджой затримався. Усміхнувшись, той пішов.

На столі стояли ель і сир. Наповнивши ріг, Кетлін всілася й, попиваючи, роздивлялася сина. Здавалося, він підріс відтоді, як вона поїхала, а натяк на борідку і справді робив його дорослішим.

— Едмур відростив собі перші вуса у шістнадцять.

— Мені теж скоро буде шістнадцять,— озвався Роб.

— А зараз тобі п’ятнадцять. П’ятнадцять, а ти вже ведеш військо в бій. Ти розумієш мої побоювання, Робе?

Обличчя в нього зробилося впертим.

— Більше нікого не було.

— Нікого? — перепитала вона.— Скажи-но, а хто ті всі люди, яких я щойно бачила? Руз Болтон, Рикард Карстарк, Галбарт і Робет Гловери, Великий Джон, Гелман Толгарт... ти міг би доручити командування будь-кому з них. Боги милостиві, ти міг би навіть послати Грейджоя, хоча мені такий вибір і не до вподоби.

— Вони не Старки,— сказав він.

— Вони дорослі, Робе, загартовані в битвах. А ти ще рік тому бився дерев’яним мечем.

Тут вона помітила в його очах гнів, але той зник так само швидко, як і з’явився, і зненацька Роб знову перетворився на хлопчика.

— Знаю,— сказав він збентежено.— То ти... ти відсилаєш мене назад у Вічнозим?

Кетлін зітхнула.

— Тобі взагалі не слід було звідти їхати. Але зараз я не смію тебе відсилати назад. Ти зайшов задалеко. Одного дня ці лорди бачитимуть у тобі сюзерена. Якщо я зараз тебе відправлю геть, як відсилають дитину в ліжко без вечері, вони це запам’ятають і за чаркою потім з цього кепкуватимуть. А прийде-бо день, коли треба буде, щоб вони тебе не тільки поважали, а й трохи боялися. Сміх — отрута для страху. Так я з тобою не вчиню, хай як мені хочеться тебе захистити.

— Дякую вам, мамо,— мовив Роб офіційно, але в голосі вчувалася полегша.

Потягнувшись через стіл, Кетлін торкнулася його волосся.

— Ти мій первісток, Робе. Мені досить глянути на тебе, щоб згадати день, коли ти прийшов у цей світ — з вереском, червоний з личка.

Зніяковівши від її дотику, син підвівся й підійшов до коминка. Сіровій потерся головою йому об ногу.

— Ти знаєш... про батька?

— Так.

Звістка про раптову Робертову смерть і Недове ув’язнення налякала Кетлін до нестями, але вона не збиралася виказувати синові своїх страхів.

— Коли я висадилась у Білій Гавані, мені про все розповів лорд Мандерлі. Про сестер ти нічого не чув?

— Я отримав листа,— мовив Роб, почухавши деривовка під шиєю.— І ти теж, але він прийшов у Вічнозим разом з моїм,— підійшов він до столу й, покопирсавшись серед карт і паперів, повернувся з пом’ятим пергаментом.— Ось лист, якого вона написала мені, а твого я захопити не здогадався.

Щось у Робовому тоні насторожило Кетлін. Розправивши папір, вона почала читати. Занепокоєння змінилося недовірою, тоді гнівом, і нарешті переляком.

— Це лист від Серсі, а не від твоєї сестри,— мовила вона, закінчивши.— А поміж рядків можна прочитати те, чого Санса не пише. Усі ці слова про те, які добрі й лагідні до неї Ланістери... Погрозу я відчуваю одразу, навіть промовлену пошепки. Вони тримають Сансу в заручницях і не збираються відпускати.

— І ні слова про Арію,— жалібно зронив Роб.

— Справді.

Кетлін не хотілося думати, що це може означати... не тут і не зараз.

— Я сподівався... якби в тебе й досі лишався Куць, то обмін заручниками...— підхопивши Сансиного листа, він зіжмакав його в кулаці, і з того, як він це зробив, Кетлін збагнула, що він так робить не вперше.— Є звістки з Гнізда? Я писав тітці Лайсі, просив допомоги. Ти не знаєш, вона скликала прапори лорда Арина? Лицарі Видолу приєднаються до нас?

— Тільки один,— сказала Кетлін,— найкращий — мій дядько... але Бринден Чорнопструг у першу чергу Таллі. А сестра і не збирається потикатися за свою Криваву браму.

Цю звістку Роб сприйняв важко.

— Мамо, то що ж нам діяти? Я привів з собою все своє військо, всі вісімнадцять тисяч вояків, але я не... я не певен...— він глянув на неї блискучими очима, і вмить гордий юний лорд розтанув, перетворившись на дитину, на п’ятнадцятирічного хлопчака, який шукає відповідей у матері.

Так не піде.

— Чого ти так боїшся, Робе? — лагідно запитала Кетлін.

— Я...— відвернувся він, ховаючи сльозу.— Якщо ми виступимо... навіть якщо переможемо... Ланістери утримують Сансу, і батька теж. Вони ж їх уб’ють, хіба ні?

— Вони хочуть, аби ми думали саме так.

— Ти гадаєш, вони блефують?

— Не знаю, Робе. Але що я точно знаю, то це — що в тебе немає вибору. Якщо ти вирушиш на Королівський Причал і там присягнеш на вірність, поїхати звідти тобі не дозволять. Якщо ж ти зараз, піджавши хвоста, відступиш у Вічнозим, васали втратять до тебе будь-яку повагу. А дехто, може, й перекинеться до Ланістерів. А тоді королева, якій узагалі не буде вже чого боятися, зможе чинити з бранцями, як їй заманеться. Наша надія, наша єдина надія — в тому, що тобі вдасться перемогти ворога на полі бою. А якщо ще й пощастить узяти в полон лорда Тайвіна або Царевбивцю, тоді-то обмін і справді стане можливий, однак це не головне. Поки в тебе є сила,

1 ... 185 186 187 ... 253
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра престолів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра престолів"