Читати книгу - "Сповідь відьом"

— Ага, зрозуміло, — ображено сказала вона з гіркотою в голосі. — Тобі подобається, як вона реагує на твій дотик. Але я не можу відчувати так, як вона, бо я — не теплокровна!

Я бачила гнів Ізабо і безжальність Болдвіна. Я відчувала відчайдушність Доменіко і клубок зла, довкола Герберта. Але Жульєт була інакшою. У ній зламалося щось фундаментальне.

Відпустивши мою руку, вона відстрибнула так, щоб Метью не зміг її дістати. Він стиснув мій лікоть і легенько, майже непомітно штовхнув у стегно, мовчки даючи мені ще один наказ тікати.

Але я не збиралася полишати свого чоловіка наодинці з вампіркою-психопаткою. Моє єство протестувало. Хоча ні відьмовій, ні відьмовода не могли вбити б Жульєт, їхньої сили вистачить для того, щоб відволікти її та мати час для втечі. Але обидві сили відмовлялися коритися моїм мовчазним наказам. А всі заклинання, які я вивчила за останні кілька днів — нехай і недосконало, — враз повилітали з моєї голови.

— Не хвилюйся, — лагідно промурмотіла Жульєт, звертаючись до Метью. — Усе скінчиться дуже швидко. Мені, звичайно ж, хотілося б трохи позволікати і позгадувати ті часи, коли ми так багато значили одне для одного. Але жоден із моїх ніжних дотиків не випхає її з твоєї свідомості. Тому мені доведеться вбити тебе, а відьму забрати, щоб вона постала перед Гербертом та Конгрегацією.

— Нехай Діана йде, — сказав Метью, примирливим жестом піднімаючи руки угору. — Це наша з тобою справа, Жульєт.

Вампірка похитала головою, гойднувши своїм густим блискучим волоссям.

— Метью, я — інструмент Герберта. Він створив мене і не залишив місця для моїх особистих пристрастей. Мені не хотілося вчити філософію з математикою, але Герберт наполягав на цьому, щоб я могла сподобатися тобі. І я тобі сподобалася, хіба ж ні? — Увага Жульєт була прикута до Метью, а голос був грубим та неоковирним, як уламки її розтрощеної свідомості.

— Так, ти й справді сподобалася мені.

— Ще б пак. Але я тоді належала Герберту. — Жульєт перевела свій погляд на мене. Її очі блищали, і це свідчило про те, що вона щойно підхарчилася. — Він і тобою заволодіє, Діано, та ще й як! Так, як знаю лише я. Ти належатимеш йому, а для всіх інших ти будеш втраченою.

— Ні! — скрикнув Метью, кидаючись на Жульєт, але вона ухилилася і шмигонула вбік.

— Не час гратися в ігри, Метью, — попередила вона, а потім швидко, так швидко, що я і не роздивилася як слід, підскочила до Метью — і повільно відійшла з переможним виглядом. Почувся звук, схожий на тріск розірваної тканини, і горло Метью залила густа темна кров.

— Непогано для початку, — вдоволено констатувала вампірка.

У мене запаморочилося в голові. Метью став між мною та Жульєт. Навіть мій недосконалий ніс теплокровної істоти відчув у повітрі металевий запах його крові, що всотувалася йому у светр і розпливалася на грудях зловісною темною плямою.

— Припини, Жульєт. Якщо ти коли-небудь мене кохала, не чіпай її, відпусти. Діана не заслужила на те, щоб її віддали на поталу Герберту.

Жульєт відповіла блискавично — я помітила лиш розмиту коричневу пляму її плаття. Вона високо змахнула ногою, і коли її стопа поцілила Метью в живіт, почувся хрускіт. Він похилився, мов підрубане дерево.

— Я теж не заслужила на те, щоб мене віддавати на поталу Герберту! — істерично заверещала вона. — Я заслужила тебе. Ти належиш мені, Метью.

Мої руки враз стали важкими, і я, навіть не дивлячись на них, збагнула, що тримаю лук та стрілу. Я позадкувала від двох вампірів, повільно підіймаючи руки.

— Тікай! — скрикнув Метью.

— Ні, — відповіла я якимсь чужим голосом, прицілюючись вздовж лівої руки. Жульєт стояла близько до Метью, але я могла випустити стрілу, не зачепивши його. Коли я розтисну пальці правої руки, Жульєт буде мертва. Та я завагалася, бо ще ніколи не вбивала.

А Жульєт того тільки й треба було. Скориставшись миттю мого вагання, вона пробила Метью груди — її гострі пальці розпанахали тканину светра та його шкіру, наче то був картон. Він охнув від болю, а вона переможно заверещала.

Вмить позбувшись вагань, я напнула правою рукою тятиву і розтиснула кулак. Із випростаних пальців моєї лівої руки зірвалася вогняна куля. Жульєт почула вибух полум’я та запах сірки і різко обернулася, витягуючи пазури з грудей Метью. Та не встигла вона й зойкнути, як її охопила шипуча куля чорно-золотаво-червоного вогню. Спочатку спалахнуло її волосся, і вампірка панічно позадкувала. Але я мала напоготові ще одну вогненну кулю. І Жульєт, задкуючи, вступила прямісінько в неї.

Метью впав на коліна, притискуючи руками скривавлений светр до того місця, де прямо над серцем Жульєт пробила йому груди. Вона заверещала і випростала руку, намагаючись затягнути Метью за собою в пекло.

Помах руки і мовлене слово — і її підхопило поривом вітру й відкинуло на кілька футів від того місця, де повільно вклякав Метью. З тілом, охопленим вогнем, вона рухнула на землю.

Мені хотілося підбігти до нього, але я незмигно спостерігала за Жульєт: її вампірські кістки та плоть неохоче піддавалися вогню. Волосся її геть згоріло, шкіра зібгалася і стала схожою на почорнілий пергамент, але навіть у такому стані вона досі не померла. Її рот і досі ворушився, шепочучи ім’я Метью.

Я не опускала руки, готова до того, що вампірка кине відчайдушний виклик долі. Ось вона і справді, погойдуючись, спробувала підвестися — і я випустила в неї ще одну кулю. Вона вдарила її прямо в груди, пронизала грудну клітку і вилетіла з протилежного боку, пробивши шкіру і спопеливши ребра й легені. Її рот спотворила гримаса жаху. Тепер Жульєт не вижити, попри всю ту життєву силу, що містилася у вампірській крові.

Я підбігла до Метью і стала навколішки. Він вже лежав на боку, зігнувши коліна. Скрізь була кров; темно-пурпуровими хвилями вона пульсувала з його рани на грудях і поволі витікала з розрізу на шиї.

— Що я маю робити? — скрикнула я, притискаючи руку до рани на горлі. Він і досі стискав руки на грудях, але сили полишали його з кожною секундою.

— Підніми мене, — прошепотів він.

Спершись спиною на розлогий дуб, я підняла Метью і посадовила собі між ніг.

— Мені холодно, — ошелешено мовив він. — Як дивно…

— Ти не можеш покинути мене, — затято сказала я. — Я тобі не дозволю.