Читати книгу - "Україна — не Росія"

14 лютого1990. Масові заворушення в Душанбе, багато жертв.

25 лютого 1990. Демонстрація під антикомуністичними гаслами в Москві. Бакатін сказав, що брало участь 250 — 300 тисяч людей. Ситуація якимось дивом не вийшла з-під контролю.

17 квітня 1990. Горбачов оголосив економічну блокаду Литви.

15 травня 1990. «Інтерфронтівці» намагалися штурмувати Верховні ради Латвії й Естонії.

7 червня 1990. Голова російського Християнсько-Патріотичного союзу закликав до громадянської війни.

12 червня 1990. Російська Федерація оголосила про свій державний суверенітет.

15 червня 1990. Перший з’їзд шахтарів СРСР у Донецьку вирішив провести 11 липня всесоюзний політичний страйк.

14 липня 1990. Сутички узбеків і киргизів з великими жертвами.

16 липня 1990. Сьогодні ми прийняли у Верховній Раді Декларацію про державний суверенітет України!.. Правда, документу не надано статусу конституційного закону.

29 липня 1990 Бездомні захопили номенклатурний будинок у Донецьку.

1 серпня 1990. Прибалти оголосили, що не будуть брати участь у підготовці нового Союзного договору.

2 вересня 1990. Придністров’я оголосило себе республікою в складі СРСР.

5 вересня 1990. Частішають напади на склади боєприпасів. Учора це трапилося в Узбекистані.

12 вересня 1990. У Харкові хвилювання через перебої з цукром.

16 вересня 1990. Юрба розгромила грузинський КДБ.

1 жовтня 1990. У Києві 100-тисячна демонстрація за незалежність України.

2 жовтня 1990. Студенти в Києві розбили наметове містечко і почали політичне голодування. Вони вимагають відставки В. А. Масола і права призовників з України на відмову від служби за межами УРСР.

16 жовтня 1990. Єльцин у своїй промові у Верховній раді РРФСР оголосив недовіру уряду СРСР і фактично проголосив вихід Росії з підпорядкування центру.

Горбачову присуджена Нобелівська премія миру.

28 жовтня 1990. Закінчився 2-й з’їзд «Руху». Новий курс: домагатися повної незалежності України.

19 листопада 1990. УРСР і РРФСР підписали міждержавний договір.

10 грудня 1990. Південна Осетія оголосила про вихід із Грузії.

15 січня 1991. Єльцин підписав у Талліні з керівництвом прибалтійських республік заяву про те, що Росія, Литва, Латвія й Естонія надалі стануть будувати відносини на основі норм міжнародного права, а не як республіки СРСР.

17 січня 1991. Лист маршалів і генералів у газеті «Красная звезда» з обвинуваченнями на адресу Єльцина.

21 січня 1991. Референдум у Криму. Більшість — за відновлення Кримської АРСР.

29 січня 1991. Укази Горбачова про боротьбу з економічним саботажем (слівце з лексикону єжовщини) і про спільне патрулювання міст нарядами МВС і міліції.

8 березня 1991. 300-тисячний мітинг у Москві за суверенітет Росії.

2 квітня 1991. Різке підвищення роздрібних цін (до трьох- і чотириразового).

24 квітня 1991. У Білорусії три тижні не припиняються страйки проти дорожнечі.

На пленумі ЦК КПРС оголошено, що за 1990 рік із КПРС вийшло 1,8 млн людей, за перший квартал 1991-го — 587 тис. людей.

27 квітня 1991. Конгрес комуністів Литви, Латвії й Естонії в Ризі радиться, як не допустити незалежності своїх республік.

29 квітня 1991. Частини Радянської армії взяли штурмом вірменське село Геташен у Нагорному Карабасі. 37 чоловік убито.

7 червня 1991. Підприємства союзного підпорядкування на території України (включаючи «Південмаш»!) переходять під юрисдикцію УРСР.

12 червня 1991. Рівно через рік після проголошення свого суверенітету Росія обрала президента, їм став Борис Єльцин.

Ленінград знову став Санкт-Петербургом.

28 червня 1991. РЕВ і Варшавський договір розпушені.

19 липня 1991. Зовнішній борг СРСР досяг 70 млрд. доларів. Горбачову не вдалося домовитися в Лондоні з «Великою сімкою» про кредитну угоду.

24 липня 1991. У Ново-Огарьові погоджений текст Союзного договору. До нового Союзу увійдуть: Росія, Україна, Білорусія, Казахстан, Азербайджан, Туркменія, Узбекистан, Киргизія, Таджикистан. Не ввійдуть: Молдавія, Вірменія, Грузія, Литва, Латвія, Естонія. Молдавія ще може передумати. Дата підписання не призначена.

3 серпня 1991. Розширене засідання Ради міністрів СРСР за участю керівників урядів союзних республік. Обговорювалася «Економічна угода між Союзом РСР і суверенними республіками».

8 серпня 1991. «Демократична Росія» вимагає від міністра внутрішніх справ СРСР Бориса Пуго розформувати загони міліції особливого призначення, що діють на території Прибалтики.

14 серпня 1991. ТАРС оприлюднив текст Союзного договору. Російська мова не називається в ньому «державною». Вона буде мовою «міжнаціонального спілкування». Це поступка Україні.

Із надзвичайно важливих подій сюди ще просяться події в Ризі і Вільнюсі — захват ЗМОПом телецентрів, узагалі — сваволя цих підрозділів, танки, витівки «наших», «павловська» грошова реформа, конфіскаційний обмін купюр...

125

Сам Леонід Макарович розповідав потім: «У мене була одна мета: не розбурхати людей до такого стану, до такої міри, що вони вийдуть на вулицю. Тому що тоді — все. Генералам тільки і потрібна така ситуація. Вийдуть люди на вулицю, а військові дадуть у Москву телеграму: на Україні почалися заворушення, необхідно ввести воєнний стан». Колишні помічники голови Верховної Ради стверджують, що своїми закликами до збереження спокою Л. М. Кравчук заколисав пильність путчистів «до такої міри, що навіть дуже досвідчений Крючков не зміг розпізнати його дійсних орієнтацій».

126

Коли були оприлюднені результати референдуму по питанню про Акт незалежності і виявилося, що за нього подали голоси 28 мільйонів 804 тисячі 71 особа, то подумалося: як цікаво, як добре, що ця цифра закінчується на одиницю. Кожен, хто проголосував за незалежність, дивлячись на цю цифру, каже собі: «От він, я. Без мене на кінці був би нуль».

127

Навіть після утворення СРСР Раковський готовий був іти далі. На дванадцятому з’їзді РКП(б) у квітні 1923 року він запропонував «забрати від союзних комісаріатів дев’ять десятих їхніх прав і передати їх національним республікам», за що був звинувачений Сталіним у «конфедералізмі» і за три місяці усунутий зі своєї посади в Україні.

128

Дискусійна і не може бути перевірена, але має право на існування така думка: радянська система була абсурдною і не здатною конкурувати з ринковою економікою, але саме вона змогла перемогти німецький фашизм, тому що фашизм, нацизм — це така ж лазерна концентрація ресурсів нації, це теж максимально мобілізаційна система. Така концентрація досягається лише на короткому — два-три десятиліття — відрізку часу, але саме в ці десятиліття з ними, фашизмом і комунізмом, дуже важко боротися демократичним системам. Важко перемогти спортсмена, обгодованого допінгами, але це не означає, що можливе життя на допінгах.

129

У Воронезькій губернії, у прикордонних з Харківською губернією повітах, в переддень революції справа виглядала так: в Острогожському повіті (всього 360 тисяч жителів) було