Читати книгу - "Україна — не Росія"

91% українців, у Богучарському повіті — 407 тисяч жителів і 82% українців, у Валуйському повіті, при населенні в 250 тисяч осіб, українці і росіяни розподілялися майже нарівно (48% і 51 %). Частка українців була висока й у повітах «другого ряду», що не межували з Харківською губернією: у Бирючинському повіті (201 тисяча жителів) вона дорівнювала 70,2%, у Павлівському українці складали половину 170-тисячного населення. Усього ж у губернії жило біля мільйона українців, 27,3% її населення. У своїй записці до ЦВК СРСР (Центрального виконавчого комітету) М. С. Грушевський показував, що українці живуть у Воронезькій губернії не посмужно з росіянами, а займають суцільну територію, яку порівняно легко визначити. Трохи нижчою (22,3%) частка українців була в Курській губернії. Тут їх жило перед революцією 712 тисяч людей. Грайворонський повіт (всього 236 тисяч жителів) був «малоросійським» на 60%, Путивльский (166 тисяч) — на 52,5%, Суджанський (152 тисячі) — на 45%, Рильський (221 тисяча) — на 31%, Корочанський (227 тисяч) — на 26%, Бєлгородський (219 тисяч) — на 21%. Ці шість повітів прилягали до Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній, до меж яких і тяжіла переважна більшість українських сіл.

130

Секретар ЦВК СРСР Авель Єнукідзе втовкмачував нетямущим українцям: «Мы, как республики единого Союза, не можем базироваться только на национальном признаке. В общих интересах Союза огромное, даже первенствующее значение имеет экономический фактор, так что из-за чисто национального признака, часто сомнительного, неясного, мы не можем экономически ослабить важнейший район, который имеет значение для всего Союза... Украина, как мощная сама по себе республика и мощная нация, совершенно не нуждается в том, чтобы непременно выдергивать украинское население из великорусских областей и экономически ослабить этим и РСФСР, и УССР». Що ж такого «найважливішого» було в цих суто аграрних краях? Хтось думав, що Росія не хотіла позбавитися більшої частини своєї цукрової промисловості (хоча в єдиному Союзі — що за різниця, у кого ця промисловість?). Виявляється, Курська губернія вже тоді побачила багатообіцяючу перспективу розвитку гірської справи «в силу залегания в ней области магнитной аномалии и месторождения белого писчего мела... Граница залегания этих полезных ископаемых совпадает примерно с существующей ныне южной административной границей... Отчленение южных уездов Курской губернии нарушит целостность этого района, отделивши малоизвестные залежи от их естественного продолжения в Воронежскую губернию». Справа була, звичайно, не в писальній крейді, а в Курській магнітній аномалії.

131

Про тодішню «Україну на Кубані» (Кубанський округ приблизно з 900 тисячами українців) знають усі, але мало кому відомо, що, скажімо, у Донському окрузі (центр — Ростов-на-Дону) українців і росіян було в той час практично нарівно (відповідно 44% і 46% при населенні 1 мільйон 133 тисячі жителів); у Донецькому окрузі (Міллєрово) українців було 55%, росіян 42%, усього жителів 375 тисяч людей; у Сальському окрузі — відповідно 44% і 52% на 472 тисячі осіб. Острови українського заселення тяглися на схід до Самари, Саратова, Астрахані.

132

Країни успішного «розвитку навздогін» (цей вираз можна вважати усталеним у науковій літературі і публіцистиці), у першу чергу Китай, залучають інвестиції тим, що підтримують у себе курс долара на рівні 20 — 40 відсотків від паритету його купівельної спроможності (ПКС). Тобто, на один долар США в цих країнах можна купити в 2,5 — 5 разів більше товарів і послуг, ніж у самих Сполучених Штатах Америки. Ми могли на прикладі більш близької до нас Росії переконатися, що зміцнення національної грошової одиниці на тлі її інфляції — тягар для економіки. Із січня 1994 року до середини 1995 купівельна спроможність долара в Росії була знижена більш ніж удвічі, а до середини 1997 року — ще вдвічі. У цьому і виражалося зміцнення національної грошової одиниці по-російськи. Напередодні обвалу 1998 року купівельна спроможність долара в Росії була усього в півтора рази нижча, ніж у США! Це підривало експортні прибутки російських підприємств, зводило нанівець відносну дешевину робочої сили: занадто мало доларів вони заробляли, щоб їхній приклад, їхні прибутки могли залучити іноземних власників капіталу, інвесторів. Повторю: зникав найважливіший, з погляду інвестора, плюс Росії — низькі витрати на заробітну плату, а мінуси нікуди не поділися. Дефолт 1998 року начебто виправив справу, але його обвальний характер зробив росіян відчутно біднішими, що занадто стиснуло внутрішній ринок. Невідомо, що гірше. Адже мотором господарського життя в країні є, у першу чергу, вітчизняний платоспроможний попит, гаманці її громадян. Здавалося б, спостерігаючи все це, ми повинні були мотати собі на вус. Ми і мотали, але, як видно, не дуже ретельно. Правда, валютне регулювання, «робота з інфляцією» — це ювелірної тонкості мистецтво, його треба довго опановувати.

133

Джордж Робертсон, генеральний секретар НАТО, виступаючи 4 липня 2001 року, сказав: «Внесок України в європейську безпеку за десять років з моменту здобуття незалежності є видатним. Її згода на знищення своєї ядерної зброї і її приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерної країни дозволили створити опору для стабільності в період після холодної війни. Її послідовно проведена політика гарних відносин із сусідами, включаючи Польщу й Угорщину, які входять до НАТО, приносить користь Європі в цілому. Вирішення проблем Криму і Чорноморського флоту зробило можливими гарні партнерські відносини з Росією. Безпосередньо після розпаду Радянського Союзу небагато хто міг би пророчити настільки спокійний перехід. Розвиток відносин з НАТО сприяє посиленню суверенної, незалежної, демократичної й орієнтованої на ринкову економіку України. Керівники України ясно заявили про те, що хочуть інтегрувати свою країну в Європу. Незалежна Україна вступила на цей шлях десять років тому і, яким би важким він не був, це сьогодні єдиний шлях, яким варто йти. Організація Північноатлантичного договору готова допомагати Україні повністю завершити перехід до своєї європейської долі».

134

Кожна країна вільна у своєму самоототожненні. У дев’ятнадцятому столітті, як це дивно не звучить сьогодні, навіть серед іспанців і німців йшли суперечки, чи відносити себе до західної цивілізації.