Читати книгу - "Джозеф Антон"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Його племінниця Мишка, бліда, худа як тріска шестирічна дівчинка, виявляла дивовижні музичні здібності, хоча зростала у геть немузичній сім’ї. Тож тепер за неї боролися дві школи — Перселла і Менугіна. Самін вибрала школу Перселла, бо Мишка була не тільки музичним віртуозом, вона також на кілька років випереджала своїх однолітків у загальноосвітній школі, а школа Перселла давала своїм учням ще й хорошу загальну освіту. Школа Менугіна вважалася такою собі музичною оранжереєю. За свій настільки ранній розвиток Мишка мусила платити ціну. Вона була надто розумною для своїх однолітків і надто юною для собі рівних, тож мала і матиме самотнє дитинство. Проте і школу Перселла, і школу Менугіна вона просто приголомшила, і вже у її віці стало очевидним, що жити музикою — це те, чого вона прагне. Одного дня, коли її батьки в авто обговорювали всі «за» і «проти» навчання в обох школах, маленька Мишка дорікнула із заднього сидіння: «А мене ви запитали?»
У школі Перселла Самін повідомили про дивовижну обдарованість Мишки і сказали, що матимуть за честь взяти її до себе на навчання. Розпочне вона навчання тільки з вересня, бо вони не мають прав приймати настільки юних учнів, тому Мишка стане наймолодшою серед усіх, кому школа коли-небудь надавала стипендію на повноцінне навчання. Неземна радість! У родині сходила нова яскрава зірка, яку потрібно оберігати й спрямовувати, допоки вона не досягне віку, коли зможе сяяти сама.
Його нагородили Будапештською премією в галузі літератури, і він поїхав на її вручення. Мер Будапешта Ґабор Демскі, за радянських часів очільник самвидаву, відчинив у своєму офісі засклену шафу й показував свій скарб — колись заборонені книжки, якими він тепер дуже пишався. Друкували їх на портативному друкарському станку з Гаддерсфілда[248], який вони вночі таємно перевозили з квартири на квартиру, щоб він не потрапив не в ті руки; вони настільки цінували цей станок, що задля конспірації у своїх розмовах завжди називали його жіночим іменем. «Гаддерсфільд відіграв важливу роль у боротьбі з комунізмом», — казав Демскі. Потім вони сіли на моторний човен мера й на великій швидкості промчали на ньому вниз і вгору Дунаєм. Перша премія виявилася для нього несподіванкою: коли відчинив невеличку металеву скриньку з гравіруванням, то побачив у ній повно хрустких американських доларів. Дуже практично!
Зафар поїхав до Флоренції вивчати італійську мову, і місто йому страшенно сподобалося. Там у його житті з’явилося кілька нових дівчат — оперна співачка, з якою перегодя перестав підтримувати стосунки, «бо вона раптом почала викликати в мені спогади про маму», і висока, дещо старша білявка. На той час Еві Дельтон стала його найліпшою подружкою, і він настільки зблизився з її сім’єю, що його рідні мати й батько ледь не ревнували його до них. Зафар відпочивав активно — планував екскурсії до Сієни, Пізи й Ф’єзоле. Він мав не найлегше дитинство, тому приємно було бачити, як він зростає чудовим, упевненим у собі юнаком із розпростертими крилами.
* * *
До них на Бішоп-авеню завітали Гарольд Пінтер і Антонія Фрейзер. Іншими гостями були Роберт Маккрам, дещо повільніший, ніж до хвороби, із добродушною непевною усмішкою на обличчі, і його дружина Сара Лаялл. Коли ж Гарольд довідався, що Роберт пише для газети «Обзервер», з якою він мав колись незгладиму політичну сутичку, а Сара працює у настільки не милій його серцю (бо американська) «Нью-Йорк таймс», що почав шпиняти найгучнішими, найдовшими, найнепривабливішими «пінтериками».
Дорогий Гарольде!
Ти знаєш, наскільки я тобою захоплююся і як високо ціною нашу з тобою дружбу; проте не можу пропустити повз свою увагу подій минулого вечора. Роберт — хороша людина, що мужньо видужує після інсульту, і тепер не настільки вільно говорить і не настільки охоче сперечається, як він це робив раніше, тому після твого нападу він відступив у глухий захист і мовчав. Сара, яку я дуже люблю, мало не плакала вчора і, що гірше, досить несподівано опинилася на позиціях захисника американського сіонізму-імпе-ріалізму, втіленням якого є «Нью-Йорк таймс». Нам з Елізабет здалося, що нашою гостинністю нахабно зловживають і псують вечір. По суті, ти не зважав на нас. Мушу сказати, що це мені не байдуже. І робиш це ти щораз частіше, тому на правах друга мушу тебе попрохати: ПРИПИНИ ЦЕ. Щодо Куби, Східного Тімору, щодо дуже багатьох речей ти маєш значно більше слушности, ніж неслуш-ности, але ці тиради, — коли ти вважаєш, що інші не помічають всього того, що тебе обурює — страшенно надокучливі. Думаю, тобі слід вибачитися перед нами всіма.
Щиро твій, Салман.
Дорогий Салмане!
Мені було дуже боляче читати твій лист, але я тобі за нього вдячний. Ти пишеш як справжній друг. Ти кажеш щиру правду, і та правда — гірка. Для моєї поведінки нема жодного оправдання, та й не хочу я оборонятися. Можу тільки сказати: щоразу, коли я роблю таке, то добре чую, як хамлю і діймаю інших, але все це -Віттів танець[249], якась гарячка чи страхітливе захворювання, а п’яний, я ще й опускаюся до недоладности й образ. Прикро. Своїм листом ти наче хлюпнув мені в обличчя крижаною водою, і це подіяло. Хотілося б вірити, що змінитися мені ще не пізно. Прийміть з Елізабет мої найщиріші вибачення. Я вас обох люблю. До Маккрамів я уже написав.
Також щиро твій, Гарольд.
Дорогий Гарольде!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джозеф Антон», після закриття браузера.