Читати книгу - "Темна вежа. Темна вежа VII"

Причини робити це ватажок стада не мав жодної, проте це сталося: він повів своїх утікачів трохи в бік Сюзанни. А її саму сповнила та холодність, якої вона чекала. Все навколо набувало виразніших обрисів, зір загострювався, аж поки вона не побачила м’язи під шкурою ватажка, білі півкола білків його очей, коли він їх підкочував, давній шрам на передній нозі найближчої до нього самиці, який так і не заріс шерстю. Їй раптом схотілося, щоб з обох боків від неї лежали Едді та Джейк, відчували те, що відчувала вона, бачили те, що вона, та потім і це бажання зникло.

Я вбиваю не з револьвера: та, що вбиває з револьвера, забула лице свого батька.

— Я вбиваю серцем, — пробурмотіла вона й відкрила вогонь.

Перша куля втрапила оленю-ватажку в голову, і він упав на лівий бік. Решта стада побігла повз нього. Одна самиця перестрибнула через його тіло, і Сюзаннина куля наздогнала її в найвищій точці польоту. Самиця впала мертва з іншого боку, одна нога в неї незграбно вивернулась, поламана, вся грація щезла.

Сюзанна почула, як Роланд вистрелив тричі, але не озирнулась, щоб подивитись, як він упорався. У неї було своє завдання, і виконала вона його добре. Кожна з останніх чотирьох куль у барабані наздогнала по оленю, і лише один ще ворушився, коли впав. Їй не спало на думку, що то були навдивовижу вдалі постріли, а надто з револьвера. Врешті-решт, вона була стрільцем, і стрілянина була її справою.

До того ж ранок видався безвітряний.

Половина стада лежала мертва у порослій травою улоговині. Всі олені, що залишились, крім одного, повернули вліво і метнулись униз схилом до струмка. За секунду вони зникли за вербовою завісою. Останній, однолітній самець, побіг просто на Сюзанну. Вона не стала навіть перезаряджати револьвер купкою куль, що лежали поряд з нею на квадраті оленячої шкіри, просто взяла одну Орізу, машинально намацавши рукою тупе місце для пальців.

— Оріза! — пронизливо закричала вона. Тарілка полетіла над сухою травою, трохи здіймаючись у повітря й дивно постогнуючи. Вона вдарила оленя, що біг, усередину шиї. Чорні на тлі білого неба краплини крові гірляндою розлетілись довкола його голови. Сокира різника — і та б не виконала роботу охайніше. Декілька секунд олень ще біг уперед, без страху і без голови. Кров цебеніла з обрубка його шиї, поки розігнане серце робило свої останні півдюжини ударів. Потім олень упав, незграбно розставивши передні ноги, менш ніж за десять ярдів від того місця, де ховалася Сюзанна. Суха жовта трава вкрилась яскраво-червоними плямами.

Страждання довжелезної ночі було забуто. Заніміння полишило її руки й ступні. Вона більше не відчувала ні горя, ні втрати, ні страху. Хоч і недовго, але Сюзанна була якраз тією жінкою, якою зробило її ка. Запах пороху змішувався з запахом крові вбитого оленя, то була ядуча суміш, проте водночас і найприємніші пахощі в світі.

Стоячи на своїх куксах, Сюзанна розпростерла руки, стискаючи Роландів револьвер у правій, і виставила їх рогаткою до небес. І закричала. Без слів — та їх і бути не могло. Миттєвості наших найбільших тріумфів завжди безсловесні.

Чотири

Роланд наполіг на тому, щоб вони дуже ситно поснідали, і Сюзаннині протести, що холодна тушкованка на смак — наче грудкувата каша, на нього анітрохи не подіяли. Але вже близько другої години дня за його супер-пупер-годинником (приблизно о тій порі, коли невпинний холодний дощ перетворився на крижану сльоту) вона зраділа такій його завбачливості. То був день найтяжчої фізичної праці в її житті, і він ще не закінчився. Роланд весь час був поряд з нею, працював так само, як і вона, не зважаючи на кашель, що дедалі дужчав. Під час короткого, проте шалено смачного обіду (підсмажених на вогнищі біфштексів з оленини) вона мала нагоду подумати про те, який дивний він був, який надзвичайний. Після всього часу, проведеного разом, після всіх пригод вона й досі не знала, що він за людина. Навіть близько не підійшла до розгадки. Вона бачила, як він сміявся і плакав, убивав і танцював, бачила, як він спав і сидів навпочіпки за кущами, спустивши штани й нависаючи задом над тим, що він називав колодою полегшення. Вона ніколи не спала з ним, як жінка з чоловіком, але думала, що в усіх інших обставинах він їй розкрився, і… ні. Розгадки досі не було.

— Цей кашель чимраз більше нагадує запалення легенів, — завважила Сюзанна невдовзі після того, як почався дощ. Він застав їх за приготуваннями, що їх Роланд називав авен-кар: вони переносили туші убитих тварин і готувалися їх обробляти.

— За це не турбуйся, — сказав Роланд. — У мене тут є все, щоб вилікувати хворобу.

— Правду кажеш? — із сумнівом спитала вона.

— Атож. І пігулки, я їх не загубив. — Він сягнув рукою в кишеню і витяг звідти жменю таблеток аспірину. Сюзанні здалося, що його обличчя виражало справдешнє благоговіння, але чом би й ні? Можливо, він завдячував астину життям. Астину і чифлету.

Вони повантажили здобич у задню частину Таксі Хо Фат та повезли її до струмка. Загалом довелося зробити три ходки. Коли туші було складено одна на одну, Роланд обережно поклав на купу голову однолітнього самця. Голова дивилася на них скляними очима.

— Навіщо вона тобі? — спитала Сюзанна з Деттиними нотками в голосі.

— Нам знадобляться всі мізки, які зможемо витягти, — сказав Роланд і знову зайшовся сухим кашлем, затуливши рота кулаком. — Це брудний спосіб зробити те, що нам потрібно, але швидкий і дієвий.

П’ять

Коли вони поскладали туші на купу біля крижаного струмка («Добре, хоч мух нема», — сказав Роланд), стрілець став збирати сухе гілля. Сюзанна нетерпляче очікувала багаття, проте вже не відчувала в ньому такої величезної потреби, як уночі. Важка фізична праця розігріла всі м’язи, тому наразі (принаймні) їй було досить тепло. Вона силкувалася згадати глибину свого відчаю, коли холод заповзав у кістки, перетворюючи їх на скло, і не могла. Бо тіло мало властивість забувати про жахливе, а без допомоги тіла усі спогади в мозку нагадували збляклі фотознімки.

Перш ніж вирушити збирати хмиз, Роланд обстежив берег крижаного струмка і викопав камінь. Передав його Сюзанні, і вона провела великим пальцем по ніжній, відполірованій водою поверхні.

— Кварц? — спитала, але одразу ж засумнівалася. Не зовсім те.

— Сюзанно, я не знаю такого слова. У нас цей камінь називається черт. З нього роблять інструменти, примітивні, але дуже корисні: сокири, ножі, рожна,