Читати книгу - "Тінь гори"

— Черт, да,— сказав Олег.

— Що це означає?

— Це означає з російської — «дідько, так».

— Добренько.

— Черт, да. Я б віддав три тисячі зелених, аби побачити, як віддубасять нетерпиму сраку цього ідіота, якби я був таким.

— Але ти не такий.

— Ну, дивися, ти з ним щойно познайомився, а я тижнями працюю з цим мудаком. Але не можу змусити себе йому всипати. Навіть йому. Я кілька разів був з тамтого боку, і не дуже все це мені сподобалось.

— Ага.

— Таким чином, якщо твій хлопець переможе, це неначе я з ним сам розплачуся за все, але буду вільний від кармічного боргу.

Дідьє повільно підвівся і відійшов від столу.

— Потому як розрахуєшся,— мовив я,— нам потрібно поговорити, Олеже.

Дідьє струснув попіл зі свого пом’ятого чорного вельветового піджака і підняв комірця. Глибоко запхавши руки в кишені того піджака, він підійшов до великого росіянина.

Я все тримався за свого ножа. Якби Олег вирішив втрутитися, то я б міг підрізати його ще до того, як він встиг би підвестися з-за столу. Але Олег заклав руки за голову, відхилився назад і спостерігав за шоу.

Дідьє зупинився за півтора кроку від здорованя, а потім високо підстрибнув, мов зробив балетний пірует, досі тримаючи руки в кишенях. На піку стрибка він широко розставив руки й опустився дугою, буцнувши росіянина колінами в груди, а пістолетом — у маківку.

Дідьє, мов танцюючи, відійшов від здоровила, знову заклавши руки в кишені. Росіянин спочатку знетямлено впав навколішки, розмахуючи руками, а потім гримнувся долілиць на підлогу. Ніс прийняв перший удар.

— Плати, Олеже,— сказав я, поки Дідьє попрямував до шинкваса, аби владнати все з власниками.

— Ого,— здивувався той.— Здоровило — відомий російський боєць голіруч, без правил.

— Твій боєць голіруч тільки-но отримав прочуханки завдяки балету й хорошому пістолету.

Олег витягнув з кишені пакунок, зняв кілька верхніх шарів зелені й запхнув гроші назад у кишеню.

— Олеже, а ти — потаємний.

— Узагалі-то, я безробітний.

Той факт, що Скорпіон Джордж найняв російських охоронців і «Леопольд» заполонили росіяни, не міг бути випадковістю.

— Дай-но здогадаюся,— припустив я.— Ти охороняв пентгауз у «Магеші»?

— Саме так. Він звільнив сьогодні нас, сволота.

— Так сталося, що він — мій друг, навіть якщо й та ще сволота.

— Пробач,— сказав він.— Якщо ви знайомі, то ти знаєш, який він жадібний. Він рахував кожну хвилину нашої роботи, а як прощальний поцілунок за охорону життя роздав по двісті баксів. Кумедно, еге ж?

— У тебе там більше, ніж дві сотні зелених.

— У готелі проводиться гра в покер. Нею керує один тип — Близнюк.

— Ага.

— Так. Мені посміхнулась удача, і вдалося зірвати куш.

Олег, золотий хлопчик, зірвав куш. З усіх ігор у покер у всьому світі він вліз у мою.

Саїд, радісно всміхаючись, приніс напої та їжу.

— Пан Дідьє був неймовірний,— прошепотів мені Саїд.— Ми кілька років не бачили від нього таких танців! Він вирубав того здорованя лише одним ударом.

— І куди ж ви тепер витанцюєте цього здорованя, Саїде? — запитав я.

— На вулицю,— відповів той, витираючи зі столу воду і пропонуючи Олегу приправи.

Олег вказав на мене картопляною соломкою, перед тим зануреною в томатний соус.

— Ти не проти, якщо я поїм? — ввічливо запитав він.— Обожнюю домашню смажену картоплю.

— Олеже, твого друга виволікають на вулицю.

— То це так чи ні?

— Я зараз повернуся,— зітхнув я, а він почав їсти.

Я знав, як це працює. Тіло великого росіянина виволочуть на вулицю біля «Леопольда» і залишать за дванадцять дюймів від законної межі. Тож він опиниться у торговельній зоні.

Власники торговельних яток побачать це і виштовхають його зі своєї зони у канаву, за дванадцять дюймів від їхніх придорожніх крамниць.

Так він опиниться в комерційній зоні таксистів, а з часом його тіло буде на трасі, де його підбере «швидка допомога», якщо доти не переїде автобус.

Я вже бував на його місці — безтямним м’ясом, залишеним на милість світу. Я прикликав знайомого вуличного торговця і заплатив, щоб той запхав росіянина у таксі й завіз у лікарню.

Дідьє ще й досі приймав похвали і гарно розплачувався за втручання в роботу «Леопольда». Я повернувся до столика, виглядаючи третього росіянина: то були шалені роки, тож з власного досвіду я знав, що цілком доцільно розглядати можливість присутності третього росіянина.

— А третій є? — сідаючи, поцікавивсь я в Олега.

Витерши рота серветкою, він обернувся до мене, чесно дивлячись мені в очі.

— Якби був ще й третій росіянин,— мовив він,— то мене б тут не було. Усі бояться росіян. Навіть росіяни бояться своїх. Я ж росіянин. Можеш мені повірити.

— Чому Скорпіон тебе звільнив?

— Слухай. Він твій друг...

— Він ще й навіжений. Розповідай.

— Ну, він мов з’їхав з котушок після прокляття, яке наклав на нього якийсь святий. Я би просто вбив людину, яка посміла мене проклясти, або змусив забрати свої прокльони назад. Але ж я росіянин, а ми бачимо речі в іншому світлі.

— То що сталося?

— Мій колишній бос — твій друг — найняв дегустаторів.

— Дегустаторів?

— А ти зустрічав колись дегустатора?

— Ні, Олеже, але ти зустрічав.

— Індійські хлопчики. Гарні дітлахи. Вони куштують його їжу, аби пересвідчитись у тому, що вона не отруєна.

Я знав, що в орлиному гнізді Скорпіона справи йдуть поганенько. Близнюк уже звертався до мене. Я несерйозно сприйняв Скорпіонову одержимість прокляттям. Якщо Олег каже правду, то Скорпіон вскочив у халепу. Він був хорошою людиною в поганій ситуації, а саме тоді й мають втручатися друзі.

Але в моїй кишені була адреса Конкенона, а в «Леопольді» потрібно було згаяти час, чекаючи до півночі, тож я забув про горе-товариша.

— То ти сам пішов, чи звільнили?

— Я заявив, що не дозволю дітлахам куштувати його їжу,— розповів він.— І запропонував робити це самому. Я завжди голодний. Але він погано сприйняв критику. Він звільнив нас обох.

— А хто заплатив вам, щоб ви прийшли сюди й заварили кашу?

— Заплатили не мені, а йому,— сказав Олег.— Попросив випити разом востаннє. Я погодився, сподіваючись, що це буде наша остання зустріч. А потім, дорогою сюди, він каже мені, що отримав одне замовлення —