Читати книгу - "Чому Захід панує - натепер"

усіх цих речей та творення світу поза будь-чим, що може уявити собі наш невдосконалений чисто біологічний мозок.

Всі ці речі можливі.

Звичайно, хіба що їх щось відверне.

Найпесимістичніший сценарій

 

априкінці 2006 року нас із дружиною запросили до Стенфордського університету на конференцію під назвою "Світ під загрозою". Ця подія, де було багато зірок і провідних діячів, що робили світову політику, відбувалася яскравого зимового дня. Коли ми їхали на місце зустрічі, з чистого синього неба тепло світило сонце. Фондова біржа, ціни на будинки, зайнятість та довіра споживачів були близькі до максимальних значень за всі часи. В Америці був ранок.

За сніданком ми почули від колишнього державного секретаря та міністра оборони, що скоро опинимося перед обличчям ядерних, біологічних та терористичних загроз. Перед ланчем ми дізналися про жахливий масштаб деградації довкілля та високий ступінь ризику розпаду міжнародної системи безпеки, а під час ланчу нам розповіли про практичну невідворотність глобальних епідемій. Далі все покотилося вниз. Від засідання до засідання ми похмурішали під гнітом доповідей експертів, що одна за одною повідомляли про піднесення рівня ризику катастроф. На той час, коли пообідній доповідач оголосив, що ми програємо війну з тероризмом, авдиторія вже ледве могла навіть реагувати.

Цей день відчаю змусив мене думати (м'яко кажучи). У першому сторіччі нової ери і знов через тисячу років суспільний розвиток досяг твердої стелі й деструктивні сили, що їх сам розвиток і згенерував, спричинили занепади старосвітового масштабу Чи ми підійшли до нової стелі, індексу десь близько тисячі балів? Чи не чути навіть зараз, коли ви читаєте ці рядки, гупання копит апокаліптичних вершників, чия швидкість набагато більша, ніж наші дитячі кроки до Синґулярності?

П'ять знайомих постатей — кліматичні зміни, голод, занепад держав, міграція та хвороби, — здається, вертаються назад. Перша з них, глобальне потепління, є, мабуть, доконечним прикладом парадоксу розвитку, бо ті самі копалини, що спричинили стрибок суспільного розвитку після 1800 року, наповнили повітря вуглецевими сполуками, що затримують тепло. Наші пластикові іграшки та холодильники перетворили світ на теплицю. Від 1850 року температура піднялася на 1°F, здебільшого за останні тридцять років, і ртутний стовпчик термометра далі повзе вгору.

У минулому вищі температури часто означали кращі врожаї та піднесення розвитку (як-от під час Римського та Середньовічного теплих періодів), але цього разу все може бути інакше. Міжнародна група експертів ООН з питань змін клімату (МГПЗК) 2007 року зробила прогноз, що "зміни частоти та інтенсивности екстремальної погоди, разом з піднесенням рівня моря, можуть мати вкрай негативний вплив на природні та людські системи... потепління може спричинити деякі раптові чи незворотні явища"[491]. І, можливо, це надто м'який висновок. Те, що в їхньому звіті надруковано дрібним шрифтом, звучить ще тривожніше.

Повітряні бульбашки в полярних шапках свідчать, що рівні двоокису вуглецю за останні 650 000 років коливалися від 180 молекул двоокису вуглецю на мільйон молекул повітря у льодовикові періоди до 290 мільйонних часток (мч) у теплі міжльодовикові часи. Вміст двоокису вуглецю ніколи не досягав 300 мч — до 1958 року У травні 2010 року зафіксовано 393 мч. За оцінками Міжнародної групи експертів, якщо теперішня тенденція триватиме тягло, то до 2050 року рівень двоокису вуглецю досягне 550 мч, вище, ніж будь-коли за 24 мільйони років, а середні температури підстрибнуть ще на 5°F. А якщо енергоздобуток буде більшати так, як передбачає рисунок 12.1, світ ще швидше стане значно спекотнішим.

Навіть якщо ми припинимо помпування парникових газів завтра, в повітрі вже є так багато вуглецевих сполук, що теплішання триватиме. Ми змінили хемію атмосфери. Що б ми не робили тепер, Північний полюс танутиме. За консервативними оцінками, як-от зазначеної групи експертів, криги не буде близько 2100 року; за найрадикальнішими припущеннями, полярне літо буде безкриговим вже 2013 року Більшість науковців вважають, що це станеться десь 2040 року.

Із таненням полярної криги підійметься рівень моря. Він вже на добрячих п'ять дюймів вище рівня 1900 року, і згадані експерти вважають, що до 2100 року він підійметься ще на два фути. Найжахливіші прогнози щодо полярного танення додають до рівня моря ще п'ятдесят футів, а це означає затоплення мільйонів квадратових миль найкращих землеробських земель та найбагатших міст світу. Є більше способів меншання світу, ніж ми собі уявляємо.

Але попри всю крижану талу воду моря все одно будуть теплішати, поглинаючи тепло з атмосфери, а позаяк тепер океани взимку холонуть не так сильно, як раніше, сезони ураганів та циклонів будуть тривалішими та жорстокішими. Вологі місця ще повологішають і переживатимуть бурхливіші бурі та повені; сухі місця ще висохнуть і матимуть більше пожеж та порохових бур.

Багато хто з нас вже почув певний дзвіночок, що зробив глобальне потепління справою персональною. Мій дзвіночок продзвенів 2008 року. Набагато раніше, ніж зазвичай починається каліфорнійський сезон пожеж, повітря загусло від попелу, бо навколо нашого будинку горіли ліси. Небо стало по-неземному помаранчовим, а двигуни пожежних ґвинтокрилів заглушали наші голоси. Ми розчистили навколо будинку велику протипожежну смугу на випадок майбутніх пожеж і зрештою до приходу дощів лише одного разу мали справді небезпечну ситуацію. Чи, мабуть, треба сказати, перш ніж нарешті пішли дощі: сезон сильних пожеж на заході Сполучених Штатів нині на сімдесят вісім днів довший, ніж був у сімдесяті роки. Типова пожежа триває уп'ятеро довше, ніж тридцять років тому. І вогнеборці кажуть, що далі буде ще гірше.

Усе це відбувається під заголовком "справді моторошні речі, що про них ми знаємо" журналіста Томаса Л. Фридмана. Набагато гірше те, що він називає "ще моторошнішими речами, що про них ми не знаємо"[492]. Проблема, як пояснює Фридман, полягає в тім, що відбувається не глобальне потепління, а "глобальна згуба". Кліматичні зміни нелінійні: все пов'язане з усім іншим, і шляхи зворотного зв'язку надто складні, щоб їх змоделювати. Будуть вершинні точки, коли довкілля зазнає зсувів раптово й незворотно, але ми не знаємо, де ці точки чи що станеться, коли ми їх досягнемо.

Наймоторошніше з того, що ми не знаємо, — це реакція людей. Подібно до кліматичних змін у минулому, ці катаклізми теж не спричинять колапсу безпосередньо. 2006 року британська дослідницька програма Стерн Ревю оприлюднила оцінку, що, якщо ми до 2100 року вестимемо бізнес як тепер, кліматичні зміни зменшать глобальний економічний продукт на 20 відсотків порівняно з теперішніми рівнями — перспектива похмура, але далеко не кінець світу. Навіть якщо справдяться найжахливіші передбачення й