read-books.club » Фанфік » По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс 📚 - Українською

Читати книгу - "По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс"

15
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "По слідах Не забутих книжок" автора Квін Тесс. Жанр книги: Фанфік. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 31
Перейти на сторінку:

Веста відсторонено зачерпнула суп, а потім поставила тарілку перед моїм носом.

- Їж, - так само відсторонено промовила вона.

- Веста, - покликав я її, коли вона проходила повз мене, - Не тікай від мене.

- Мені нікуди тікати, ми в мене вдома,  - промовила вона, знизавши плечима..

Я зліз з барного стільця, схопивши її за руку. 

- Щоб я не зробив вчора, мені шкода, - вимовив я.

Головний біль повернувся від різкого руху, змішався з амнезією,  і тепер став настільки нестерпним, що  я був готовий лазити на карачках, аби стало легше, а вона мені вибачила все.

- Ти нічого не зробив поганого, Джун, все добре.

Чомусь ці слова пробрали мене ще більшим холодом, ніж та частина ліжка, де по факту повинна була бути вона.

- Веста… Будь ласка… - благав я.

- Окрім того, що ти завалився пʼяний посеред ночі? Мені довелося вкласти тебе в своє ліжко і ти… - зітхнула вона, не піднімаючи на мене погляд.

- Ми ж не… - припустив я.

Ні-ні-ні, ми не могли переспати, і щоб я нічого не памʼятав? Я хотів би цього. До болю хотів, але не так же… А якщо я чіплявся до неї? Якщо вона цього не хотіла? 

Вир думор проносився в голові, й мені вже здавалось що я побілів, та готовий був втратити свідомість від найгірших картин минулої ночі.

- Ні, Джун, ти майже не торкнувся мене. Майже… Джентельмен, навіть пʼяний, - хмикнула вона.

- Ти злишся, що я прийшов? - висловив я свої думки.

- Я… Ні, я не злюсь, - зітхнула Веста, - просто не знаю, як мені на все це реагувати.

Бляха…

Веста зашарілась, ледь підняла на мене погляд, але в ту ж секунду, як я у відповідь зазирнув їй у вічі, вона відсахнулась.

- Поїж, - згуртувавшись сказала вона, - це всього навсього курячий бульйон, він ситний, і твій шлунок навряд чи виплюне його назад.

- Мене ж не нудило вчора? - з острахом спитав я.

- Хаххах, ні, все добре Джун, просто їж.

Веста заховалась в спальні, поки я копорсався в бульйоні. Шлунок знову повідомив, що потребує хоча б якоїсь їжі, тому застудивши суп я все ж таки закинув ложку в рот. Гаряча рідина розлилась всередині тіла, зігріваючи й втамовуючи голод. 

Смачно. Не знаю, це через те що вона готувала, чи він дійсно був таким смачним, але врешті я з шаленим апетитом поглинув всю тарілку, ледь не благаючи про добавку. 

Вона повернулась.

- Твій телефон розривався з самого ранку, - промовила вона, - я намагалась тебе розбудити, і як ти зрозумів - не вийшло, тож вимкнула звук, але… Тобі варто відповісти, бо він зараз зірветься.

Веста протягнула мені мою куртку, де лежав телефон, і опустила погляд вниз, вибачаючись, що прошаруділа карманами, перш ніж дістатися телефону.

Першим повідомленням, я мав би прослухати від стафа, та чомусь я хотів почути когось з хлопців. 

Юнгі рідко щось писав, а тим паче записував голосові, але не на цей раз:

“Гей, чоловіче, якщо і вирішив тонути, то хоча б скажи з ким. Або де. Ми переймаємося. Де ти?”

Потім кинулось в очі повідомлення Чіміна:

“Хьоне, ми станемо на твій захист. Всі… Тільки скажи де ти?”

Ми всі вже десятиліття були сімʼєю. Я не сумнівався в цих хлопцях ні на секунду. Та чи зрозуміють вони мене зараз? Тобто, мають же зрозуміти. 

Не знаю, з ким я хотів поговорити в першу чергу: Джин - він знав про Весту, здогадувався про стосунки й розумів всю серйозність ситуації, в яку я влип, до того ж сам був у стосунках; Юнгі - цей хлопець читав нас мовчки, й ніколи нічого не казав, поки його не спитаєш, а якщо й спитати, то загадково відповів би, допоки ми б не втрапили в халепу, а в такому б випадку, Юнгі пірнув би в глибину шторму, витягуючи нас, як не ділом, так новою піснею; Техьон - цей романтик… Що тут ще казати, він точно б плескав в долоні, що я порушив купу правил ради дівчини, хочаа… та він би плескав в долоні в будь якому випадку, де річ шла про порушення правил; Хосок - він також навряд чи мене гнобив, та він настільки був педантичний, не враховуючи танці, що навряд чи підтримав мене, скоріш просто промовчав, але, він був безжалісний, що стосувалось його творчості; Чонгук - цей інтроверт взагалі б порекомендував залягти на дно. Він полюбляв увагу дівчат, але в будь-якій незрозумілій ситуації - задкував, або - ховався в мушлю, і чекав благої течії; Чімін - він був залежний від чужої думки точно так само, як йому важлива була власна свобода. Ми були певні, що він одружиться самий перший, і хоча Чімін був тим ще пліткарем - свої відносини він тримав на такому  замку, що ми досі не впевнені чи незайманий він.

А от стафу було байдуже на мої почуття, тож я набрав номер:

- Лідер, твою на ліво, де тебе чорти носять? - почувся голос Джина, він був старший за мене, тож не міг називати мене Хьоном, але я був лідером, хоча… Боже, мені тут стало не по собі: я не мав права так себе вести.

- І тобі привіт, - виговорив я тримаючи другою рукою свою голову, - де ви?

- Ми в готелі, але стаф скоро підніме все місто на ноги, якщо ти не зʼявишся.

- Котра година?  - пробурчав я.

- Знущаєшся? - ледь не прокричав в динамік Джин.

Я подивився на екран. 9:45.

- Але ще рано, - промовив я.

- Рано, Намджун, дуже рано, враховуючи, що ми бухали вчора. Але ти не повернувся, тож нас підняли раніше твоєї обіцяної одинадцятої.

- Бляха. Вибач. І перепроси у хлопців. Я вирішу.

- Ти вже постарайся, - відповів Джин перед тим, як кинути слухавку.

Наступними були стафи. Я ледь вмовив їх, що повернусь в будь який момент, тому що знаходжусь ледь не в шести хвилинах від готелю. 

До обіцяної дванадцятої години мене чекала машина прямо під вікнами квартири Вести. Я їй не став казати про це, а вона не звертала уваги на чорний тонований позашляховик під вікном, та того самого стафа, який, як на мій погляд аж занадто часто курив.

Не знаю, чому я думав, що в мене ще є дві години поруч з Вестою. Мені все ще було погано, та вона могла вишвирнути мене. Врешті решт, я повів себе як козел. Я відчував її напруження. Веста майже не дивилась мені в очі. Вона застелила постіль, прибрала миску, заварила кави собі, а мені поставила зелений чай. Веста підійшла до вікна зі своєю чашкою, і вдивлялась чи то у вікна будинку навпроти, чи на перехожих.

1 ... 17 18 19 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "По слідах Не забутих книжок, Квін Тесс"