Читати книгу - "Людині потрібна людина…, Анна Нікош"

Настала субота. Мої подруги запросили мене відсвяткувати моє звільнення з шлюбного рабства і початок нового життя. Я віддала доньку батькам і зазбиралася в новий нічний клуб. 
Всією душею я відчувала, що зустріну суперницю там. Хоча яка нормальна людина наважиться вийти в люди після того, як її ославили на все місто , але Наталочка нормальною не була. 
 

Мій мозок не контролював моїх рук і тому, я не помітила як в моїй сумочці зʼявилися великі кухонні ножиці. 

Коли ми підʼїхали до клубу, то мої дівчата одразу напружилися і намагалися тактично повідомити про те, що Наталка вже зустрічає мене. Я взяла себе в руки, задерла високо підборіддя і явилася перед її очі. Людина ж чекає, не буду затримуватися. 
До чого ж дивною була її поведінка . Я ніяк не очікувала , що вона разом зі своєю подругою буде тикати в мене пальцями і голосно сміятися, привертаючи увагу оточуючих. Наче це я маю пласкі груди , які споглядало все місто пару днів тому. 

Я була збентежена і на моїх очах виступили сльози. Але , неочікувано, хтось міцно притис мене до своїх грудей . Крізь пелену сліз і  затуманену свідомість, я почула : « Привіт, Юленько! Дякую, що прийшла, я дуже чекав ! Як же довго ми не бачились, ти стала ще більш неймовірною  красунею! ».  А на вухо цей хтось прошепотів мені : « Підіграй». 
 

Я підняла очі і побачила свого  «майже колишнього» ,  з яким у нас колись так і не склались відносини. Дімка жив і працював у Києві , а мені подобалося рідне місто . То ж наші відносини закінчились на четвертому побаченні , коли йому потрібно було повертатись додому . Ні жалю , ні сумнівів з цього приводу я не відчувала . І згадувала всі ці роки про нього лише , коли він ставив вподобайки на мої пости в Instagram.

Але сьогодні я була йому рада! 
 Сьогодні він виявився для мене рицарем в сяючих латах . Бо ж закрив мене від насмішок і сховав мої сльози від людей , що хотіли мене образити. 
Я подивилась йому в очі і одними губами мовила : « Дякую ». 
Ми говорили з ним приблизно годину , стоячи на вулиці і забувши про суперницю . Поділилися фотографіями своїх дітей. Обмінялися номерами телефонів.

Діма розповів мені свою історію . Виявляється , він був одружений три роки, мав  півторарічного сина. Два місяці назад розлучився. Його дружина переїхала жити до своєї матері в Канаду. А він дав дозвіл на виїзд дитині , бо ж там сину обіцяли світле майбутнє і він з цим погодився. 
В рідне місто приїхав , щоб замовити памʼятник на могилу померлої матері і виставити на продаж батьківську квартиру.

Дуже вчасно , подумала я і подякувала провидінню. 
Як я зрозуміла , Дімка знав про мою ситуацію. Всяко оберігав мене від наслідків і намагався не відходити від мене весь вечір. Подруги вже почали жартувати, натякаючи на лікувально-профілактичний дружній секс. 

А недруги продовжували мене провокувати , висміюючи і зневажливо тикаючи в мене пальцями. Мене трясло. А Дімка намагався мене заспокоїти.

— Юлька, подивись на себе . Ти бачиш тут когось кращого? - Я - ні! - він поклав свою руку мені на щоку , змушуючи дивитись йому в очі.

— Дім…

— Я тебе як чоловік запевняю , це - чучело. Вона не варта ні твоїх сліз ні твоїх хвилювань. А тепер подаруй мені свою чарівну посмішку і дозволь провести тебе додому. 
 

Я посміхнулась і погодилась. А Дімка піднявся на другий поверх нічного клубу, щоб попрощатися з друзями. 

Так вийшло , що в ту мить як його спина зникла в моєму полі зору , там же зʼявились дві жіночі фігури , що рухались повз мене в сторону туалету. Я не встигла отямитись , як в одній моїй  руці  зʼявились ножиці , а в іншій Наталчине  обстрижене волосся . Як я відстригла добрячий шмат її рідкої білявої шевелюри взагалі не памʼятаю . 
Як будете мене судити , знайте  - я була в стані афекту , сто відсотків! 
Почалась якась колотнеча . Моя Катюня вже товкла Наталкину подругу , яка намагалася дотягнутися до мене . А Настя закрила мене собою  від розлюченої обстриженої блондинки і щось пояснювала Дмитру.
В цей час я спокійно зібрала волосся з підлоги і демонстративно поклала собі в сумку. Повернулась до розлучниці і сказала : « Ще раз влізеш в чиюсь сімʼю - я зроблю ляльку  вуду і заштрикаю її голками.»

В цей час Діма взяв мене за руку і вивів на вулицю . 
 

— Тебе страшно залишати навіть на хвилинку. 
— То більше не залишай мене , - відповіла я , пильно дивлячись йому в очі. 
 

Мої слова прозвучали більш ніж двозначно , але і його погляд пообіцяв мені більше , ніж могли обіцяти звичайні слова.