Читати книгу - "Довга дорога до тебе (ч.3), Хелена Власенко"

 Ян однією рукою тримався одвірка, а другою, зігнутою в лікті, сперся об нього з протилежної сторони, дивлячись десь вбік та задумливо проводячи вказівним пальцем по бороді. Дана, в прямому значенні цього слова, витріщилася на нього. Він повільно перевів погляд на неї і певний час мовчки спалював її своїми пронизливими карими очима, віднімаючи здатність говорити. Вона в німому, занімілому здивуванні дивилася на нього, не розуміючи, що діється, але потім раціональна думка осінила голову.

 - Ян Володимирович, - почала, як годилося, офіційно і неймовірними зусиллями тримаючи тон голосу спокійним, - ви, мабуть, помилились номером. Ваш далі коридором.

 Він недобре посміхнувся і обдав її оцінюючим, принизливим поглядом, від якого мороз тривоги пробігся шкірою. Ян відштовхнувся від одвірка і випрямився.

 - Якого чорта ти знову лізеш в моє життя? - їдкий метал в оксамитовому, глибокому голосі торкнувся кожного нервового закінчення.

 Ян впевнено рушив прямо на неї, заставляючи відступати всередину номеру під таким наполегливим натиском, і гримнув за собою дверима. В ніс вдарив запах бренді. Ян не зовсім тверезий, хоч з вигляду цього і не скажеш. Тіло зреагувало зляканим тремтінням.

 - Ти п'яний. Іди до себе. Нам зранку летіти, - пробувала врозумити його, виставляючи руки перед собою в захисному жесті.

 Він знову тихо, недобре сміявся, продовжуючи повільно насуватися на неї.

 - Я вже років п'ять не можу сп'яніти, хоч як не старався. Тож я не почув відповіді. Чому ти знову тут? В тебе з'явився черговий план, як зробити з мене останнього ідіота? Чи вирішила з моєю допомогою знайти собі нову іграшку в ліжко?

 Дана відчула, як спина вперлася в стіну. Серце з новою силою злякано затріпотіло. Вона не могла вгамувати тремтіння, що вирвалось зсередини, коли він зупинився перед нею, нависаючи своєю високою статурою і майже торкаючись її.

 - Ти сам вернув мене, а потрапила я на співбесіду випадково, - безпорадно пропищала Дана в слабкому намаганні захистити себе.

 - Так, аякже, - зверхньо-цинічно хмикнув він.

 - І щодо того з ким я проводжу час чи шукаю когось. Чому це повинно тебе займати? - голос нервово тремтів і норовив зірватися. - Ми давно не разом. В тебе є жінка. Сподіваюсь, ти щасливий.

 Дана розуміла, що зі сторони виглядає, мабуть, доволі наївно - як школярка, яка намагається викрутитися під час відповіді на непідготовлене заздалегідь питання.

 Ян вкотре неприємно, але цього разу голосніше розсміявся, відкидаючи голову назад. Сміх різко обірвався і він раптом сперся долонею об стінку за спиною Дани, охоплюючи її поглядом і аурою абсолютної ненависті. Вона відчула себе загнаним в куток безпорадним звірятком.

 - Так, ми безмежно щасливі, - прозвучав його, сповнений їдкого сарказму, голос. - Поліна прекрасна жінка. Любить мене і виконує кожну мою забаганку. І я просто не дозволю їй зробити з мене повного ідіота.

 Дана не дихала. Чому ж так неймовірно боляче слухати його?

 - Тільки знає що? - знову заговорив після секундної паузи. - Їй ніяк не вдається приготувати мені те, що я хочу і як люблю. Вона купує не ті дурниці до квартири, не сміється заливисто, не кричить в ліжку... Не те... Все не те... І знаєш ЩЕ що?

 Дана мовчала, мліючи душею.

 - Я ненавиджу ТЕБЕ за це, - він схопив долонею її обличчя, до болю стискаючи пальцями щоки. - Ти нікчемна, брехлива, хтива погань, що спаскудила мені життя. Якого чорта ти знову тут, питаю ще раз? Першого разу не натішилась? Мало тобі було?

 - Я невинна, що ти невдоволений Поліною, - Дана мотнула головою, послаблюючи його захват, і набралася сміливості в злості від вислуховування безпідставних звинувачень. - Я впевнена, вона прекрасна жінка, а ти просто інфантильний самозакоханий придурок, що не вміє цінувати чужі старання і працю.

 Його очі зло заблистіли і він боляче стис її обличчя. Вона інтенсивно захитала головою зі сторони в сторону, намагаючись вирватися з міцних лещат його пальців, але безуспішно. Він незворушно, кам'яною скелею стояв над нею і пропалював темним поглядом. Кров закипіла від злості і обурення. Дана схопилася обома руками за його зап'ястя, намагаючись відірвати від себе і відштовхнути подалі непохитну брилу. Він тільки знущально всміхався на її слабкі потуги. Дана до болю, з усієї сили вп'ялася нігтями йому в руку і та подалась. Ян різко сіпнув долоню до себе, відступивши на пару кроків.

 - Сука! - вигукнув, роздратовано потираючи зап'ястя, але його погляд раптом опустився нижче.

 Від метушні і боротьби її халатик трохи розійшовся. Тепер вона стояла перед ним, важко дихаючи, з розхристаним халатом, що відкрив зору апетитні півкулі грудей, які різко піднімалися і опускалися в такт диханню. Стояла, мов розгнівана, розлючена фурія.

 Дана прослідкувала за важким поглядом і, побачивши, що його увазі явно представлена її повна нагота під благим халатиком, різко підвела злякані очі на нього. Його погляд вмить став дуже небезпечним, хижацьким, чорним. Її паралізувало, мов слабку жертву і вона не могла підняти руку, щоб хоч заправитись. Грудна клітка, здавалося, зараз провалиться від поверхневого, рваного дихання. Похіть жахливої, нестримної сили скувала тіло. Її тіло. Його тіло.

 - Іди геть, - слабо видихнула вона.

 Усмішка, що розпливлася на його обличчі слідом, нагадувала хижий оскал. Дану трясло, але вона вже не розуміла причин такої реакції. Ян відступив на крок і розвернувся до дверей. Дана важко видихнула, заплющила очі і прислонилась до стіни, але раптом почула глухий удар об одвірок. Вона різко скинула голову з переляканим поглядом і побачила Яна, що впевнено насувався на неї, спалюючи до тла своїм чорним поглядом, гіпнотизуючи і підкоряючи своїй повній владі. Він розстібав ремінь на штанах. В голові запаморочилося і потемніло. Свідомість перестала реагувати.

 Ян спинився перед нею, схопив за поясок і потягнув до себе. Краї халата враз розійшлися, оголюючи беззахисне тіло, яке Дана зараз з усіх сил намагалася втримати у вертикальному положенні на ватних ногах.