Читати книгу - "Довге прощення, Валентина Плиска"

Глава 10.

Наступного ранку Колін припаркував свою нову автівку біля воріт дому Тесси. Зазирнув через паркан і побачив досить великий світлий будинок, газон перед ним й викладені тротуарною плиткою стежки. Це його здивувало, адже він очікував побачити дім матері свого сина іншим: дерево, глиняна черепиця, комин з червоної цегли, яблуневий сад навколо і обов’язково гойдалка. МакКалістер глибоко вдихнув й натиснув на дзвінок.

Слухаю, - озвався він чоловічим голосом. Доброго ранку, містер Тіндал, - привітався Колін, здогадуючись, що йому відповідає тато його коханої, який колись викладав в них фізику в школі, - Це Колін МакКалістер з Сіетлу. Ти зараз в Нью-Йорку, - непривітно відповідає чоловік й відчиняє ворота, - Проходь, Колін МакКалістер.

Шатен йде по стежці до будинку, двері якого відчиняються й на ґанок виходить високий статний сивочолий чоловік - Біл Тіндал.

Вирішив таки приїхати? – не вітаючись запитує. Так, мені потрібно поговорити з Тессою, - киває головою шатен, який завжди ніяковів під поглядом цього чоловіка, але завжди любив проводити час в його домі. Не запізно? – уточнює батько жінки. Я тільки зрозумів, - зітхає Колін, відразу розуміючи невиказане питання. Краще пізно ніж ніколи, - відступає містер Тіндал від дверей даючи гостю дорогу, - Тес, до тебе гість.

Жінка саме спускалась сходами з другого поверху.

Хто там? – подивилась в передпокій та завмерла, шокована швидкістю розвитку подій, адже лише вчора вона говорила із сином про його тата, а сьогодні з ранку він вже стояв на порозі її дому. Я піджену Ендрю із зборами до школи, - залишив їх сам на сам її батько. Привіт! – прочистила вона горло, не розуміючи, що робити далі. Привіт! – майже пошепки привітався Колін у відповідь, картаючи себе, що не додумався купити квіти й щось для сина. Проходь у вітальню, - махнула Тес рукою, вказуючи напрямок і бажаючи відстрочити їх з Ендрю зустріч, бо хлопчик зараз спуститься, щоб їхати з дідусем до школи. Нам потрібно поговорити, - сказав МакКалістер, зупиняючись посередині кімнати й обертаючись до неї обличчям, ховаючи при цьому тремтячі руки в кишені. Ти вже знаєш, - констатувала вона, сідаючи на диван і вказуючи йому на крісло навпроти. Так, - чоловік сів і вичікувально подивився на неї. І? – цікавиться Тес планами чоловіка щодо їх сина. Я переїхав в Нью-Йорк. Що? – здивована жінка вчинком колишнього, хоча чому було дивуватись, він завжди був швидкий на висновки та вчинки. Я хочу бути поруч із своїм сином, а на відстані в чотири тисячі кілометрів це не можливо, - знизав плечами шатен. І ти нічого не хочеш в мене запитати? – цікавиться Тесса. Я багато думав і тепер з високою долею вірогідності знаю відповіді на всі мої запитання, - сумно посміхається Колін. Ого! Поділишся? – іронізує руда, на що її гість лише весело посміхається, пригадуючи їх юнацькі пікірування. Звісно! – киває головою, - Спочатку ти була дуже ображена на мене, - починає говорити МакКалістер, - І мала на це повне право, бо я вчинив як покидьок! Ти вже вибачався! – перериває його жінка, як і зазвичай. Вибачитись ще раз – ніколи не зайве, - відповідає їй шатен, - Потім ти чекала, що я приїду, а я ревнивий бовдур малював в своїй уяви сцени вашого із Роном щасливого життя, скаженів, і у відповідь просто марнував своє! Що тоді було? – занепокоєно запитує Тес, а Колін щасливо посміхається у відповідь, адже вона завжди піклувалась про нього, а він цього не цінував. Алкоголь, дівчата, - зітхає він, - Ти ж мене знаєш. О так! – погоджується вона. А коли я не приїхав, ти розізлилась й вирішила жити далі, - продовжив чоловік, - І знову ж таки була на сто відсотків права! Можливо, - її дивувало і було приємно наскільки добре її знав МакКалістер. Але є ще Ендрю, - дивиться прямо на неї її колишній, - Наш син. Так, - шепоче жінка у відповідь, не дивлячись на нього. Дякую тобі! – говорить чоловік. За що? За сина й за те, що він Ендрю, - пояснює шатен, - Ти запам’ятала? Звісно. Ти все і завжди пам’ятала, - знову зітхає Колін, - А я забув. Що ти забув? Я забув, що ми можемо бути щасливі лише разом, - видихає. Це вже в минулому, - швидко заперечує Тесса. Мамо, я вже зібрався! – забігає в кімнату їх син і зупиняється, - Тато? – невпевнено говорить, переводячи погляд з матері на батька. Здрастуй, синку! – підводиться з крісла чоловік й не знає, що йому робити далі, а потім вони починають рухатись одночасно на зустріч один одному. ‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍