Читати книгу - "Арюмор, Аліна Скінтей"

— Я викорчував кілька дерев власноруч, не використовуючи інструменту! — гордо сказав юнак.

— А магію використовував?

— Ні, батьку. Тільки фізичну силу! Ти б бачив, як старійшина був здивований!

Юнак уважно спостерігав за велетнем, що доводився йому батьком. Він жодного разу за всі свої вісімнадцять років не пошкодував і не зненавидів той факт, що він був дитинчам величезного троля і земної звичайнісінької жінки.

Закохавшись в доньку старійшини, котра кожнісіньку ніч приходила на край його печери, бавлячись з місячним сяйвом та співаючи так, як жодна існуюча істота, троль прийняв людську подобу. Істота звабила земну дівчину, закохав її в себе, відкрив у відповідь і їй своє серце, зізнався про свою справжню сутність. Дівчина не злякалась, не покинула кам’яного троля, навпаки, оселилась з ним, не вагаючись прийняла рішення, віддати власне життя, щоб породити дитинча зачате в коханні –  людини та істоти.

 Троль відразу ж віддав дитинча напівкровку на виховання в селище старійшині, розповівши йому гірку правду, що його доньку, котра померла в справжнісіньких муках подарувавши життя своєму синові. Дитинча-полукровка успадкував повністю все від матері, та й ріс майже як  звичайнісінька людина. Напівкровка не мав магічних перетворень троля, не мав огидності в зовнішньому вигляді, але нічим не поступався магічній силі, котру успадкував від батька-троля та дідуся кам’яного йотуна котра мала проявитись.

— Знову діда засмучуєш, у нього і так сива голова. Не створюй йому додаткових клопотів.

Інтонація троля засмутила хлопця, і той лише винувато нахилити голову, так і не отримавши схвалення батька. У напівкровки лише зараз почала проявлятись його магія, але всі навколо йому тверділи – стримуй себе, приховуй свою сутність.

— Я більше не буду, — тихо пробубонів хлопчисько.

— Вальдемар, — почав було троль, який на глиняну тарілку поклав готову страву, а після торкнувся одним великим своїм мозолястим пальцем плеча молодика. — Я не кажу, що використовувати свою силу – це погано. Людський рід зовсім не такий, як ми, їм важче зрозуміти нашу сутність, а те, що вони не розуміють, вони ненавидять. Ненавидять усім серцем, бо бояться. Вони не здатні зрозуміти, осмислити – що ми таке. Я не хочу, щоб тебе ненавиділи тобі подібні, щоб тебе спалили на багатті як якогось звіра. І мама... б твоя не хотіла.

— Я все зрозумів, батько.

— Вальдемар, тобі сьогодні виповнилося вісімнадцять – думаю, я можу піднести тобі особливий подарунок, — велетень посміхнувся, і його усмішка була вельми милою і доброзичливою. — Простягни мені своє зап'ястя.

Хлопчисько захоплено дивився, як рука батька спалахнула тим самим знаменитим зеленим полум'ям, що було давньою сильною магією із самого надра всього сущого, тієї, з якою народився сам світ, а від її витоків починалося все живе. В повітрі різко утворилися різні руни чорного кольору – немов живі, вони кружляли навколо п'ятьох пальців троля в незвичайному порядку, немов кожна руна мала  свою орбіту, що не перетиналася з іншими.

Троль торкнувся вказівним пальцем шкіри сина, трохи вище зап'ястя – і в ту ж мить руни немов дрібні змії пронизали шкіру, всмоктуючись у вени хлопця, з'єднуючись з його кров'ю, серцем.

Жахливий крик заповнив печеру: Вальдемаур здавалося, що в той момент його руку встромили більше тисячі розпечених голок. Шкіра горіла, зуділа, і одночасно жахливий холод проймав його до самих кісток. Відчуття змінювались щосекунди, пекельне полум’я замінювалось крижаною стужею і навпаки.

Як тільки велетень закінчив, магічні вісім рун альгіз вишикувалися, створюючи символ – «шолома жаху», який сприяв збільшенню магічних здібностей його сина-напівкровки, а також прокляту мітку-символ аалькнут, котра буквально накладалась поверх агісхьяльма, рівносторонніми трикутниками з’єднані між собою.

— Агісхьяльм, — рівно сказав троль. — Одне з найсильніших і древніх заклять котре створив Тор та Одін. Воно несе в собі велику силу, і здатне  не лише захистити, але й запечатати душу навіть самого Бога, — пояснив велетень вказуючи на вишикувані руни. — Валькнут, — вказавши на трикутники, що утворювали рівних дев’ять кутів, — приховує в собі триєдність світу – світ людей, обитель богів і притулок мертвих. Джерелом його сили є світове дерево Іґґдрасілль, здатне переміщувати між світами. Запам'ятай, синку, ти особливий, маєш прихильність богів, людського роду і душу подібних мені. Прийде час, і ти зрозумієш, про що я говорю.

На руці трохи вище зап'ястя у Вальдемара красувалася особлива мітка з рун, нагадуючи  татуювання.

Примітки:

*Владислав — чоловіче двоосновне особисте ім'я слов'янського походження. Можливо, є калькою німецького імені Вальдемар.