Читати книгу - "Монстр серед монстрів, Марія Власова"

- Може, ми її собі залишимо, якщо вже ви їсти не будете? - запропонувала я тихо, з останніх сил стримуючи свою злість.

- Я ж сказав: ВИКИНУТИ! Ви взагалі їсти не зобов'язані, покидьки! - повертаючись, заревів кухар, так що моя рука сама схопила сковорідку і припечатала його по лобі.

Спочатку мені здалося, що вдарила надто слабко, бо він лишився стояти, тож я вдарила ще раз, і безвладне перелякане тільце не впало прямісінько в комору.

- І що тепер буде? - злякано пискнула бабця.

Пелена злості з очей зійшла, і я зрозуміла, що накоїла. Важко зітхнула, про себе кажучи, що він сам винен, не треба було їжу переказувати, коли стільки людей у країні голодує.

- Готувати будемо, що ж іще, - шмигнула носом, опускаючи сковорідку на плиту. Мені все більше здається, що це просто мій кошмар.