Читати книгу - "Вітчим для падчерки, Віта Кросс"

 - Ох бідний містер Флаффер, - руки сестри схопили кота і полюбовно притиснули його до пишних грудей, - ти замерз, мій солодкий? Зараз я тебе рушником укутаю, молоком напою, бідний мій ...

Медовий голос Дженні затих, залишаючись в кімнаті, поки я пробивала собі шлях назад.

Хто б мене зараз в рушник укутав і зігрів?

 "А тебе б я балував" - в пам'яті мимоволі спливли слова містера Мітчелла і мені чомусь захотілося, щоб тією людиною, хто міг би зараз про мене подбати був саме він.

Дурна Еллі. Він буде піклуватися про твою мачусі, а не про тебе. І досить думати про неналежне.

Добравшись до нижньої гілки, я зістрибнула і ... вишенькою на торті сьогоднішнього лазіння по дереву стало епічне падіння на дупу прямо в бруд. Діііідько.

 - Ну ти даєш! - все той же набридливий голос, який відволікав мене протягом всієї рятувальної операції, пролунав тепер зовсім близько.

Я підвела голову, паралельно встаючи з землі і витираючи руки об все одно вже брудні джинси.

Смутно знайоме обличчя виражало почуття жалості і ледь приховувало посмішку.

 - Смішно тобі, так? - не стрималася я і відправилася вгору по сходах.

 - Взагалі-то ні, - відповідь прилетіла ззаду, - я прямо вболівав за тебе, поки ти проробляла весь цей шлях туди і назад.

 - А мені здається ти просто знущався, - напевно я виглядала не зовсім по дорослому в цей момент, але мені було начхати. Я страшенно замерзла і відчувала себе справжньою свинею.

 - Навіть не думав. Ти Еллі?

Піднявшись до дверей я обернулася. Хлопець саме наздогнав мене і став поруч, закриваючи парасолькою від дощу. Світле волосся, зелені очі і солодка посмішка. Чорт, це ж хлопець Дженні.

 - Я Ноа, - на підтвердження моєї здогадки, посміхнулася мрія половини дівчат нашого університету.

- Приємно познайомитися, - без ентузіазму відповіла я. Завтра весь універ знатиме про моє падіння. А якщо він зробив фотки так взагалі хоч в іншу країну переїжджай. - Відкрий будь ласка двері, у мене руки брудні.

Чоловіча рука слухняно опустилася на ручку і штовхнула двері вперед.

 - Дякую. Дженні нагорі.

 - Я вже зрозумів. Може тобі допомогти чимось?

Зелені очі прискіпливо пробіглися по моєму одязі, з якої лило як з Ніагарського водоспаду.

 - Не треба, Дякую. Краще допоможи Дженні позалицятися замістером Флаффером.

Хлопець широко посміхнувся і склав парасольку, щоб повісити її на вішалку.  

 - Гаразд. Побачимося.

  - Угу. Побачимося.

Простеживши поглядом за хлопцем, що підіймався по сходах, я знову звернула свій погляд на забруднені джинси. Ох. Свинка Пеппа після стрибків по калюжах відпочиває.