Читати книгу - "Роман крізь час, Люсі Лі "

– А якщо не в односторонньому порядку, якщо ти сам мене звільниш? — одразу знаходжусь з пропозицією. - Можливо я тебе …е-ем… вас не влаштовую як підлегла? - із надією дивлюся в гарні темні очі чоловіка.

- Не хвилюйся Маша, — ще ширше розтягує губи, у посмішці. - Ти цілком мене влаштовуєш.

Щоб його. 

- Ну добре, — нервово пересмикнувши плечима, та звузивши очі, уїдливо відповідаю пробуючи зобразити подобу милої посмішки. Хоча судячи з виразу обличчя Свердлова, в мене це погано виходить 

І тільки мій мозок, почав активну роботу з вигадування того як погіршити й, так не ідеально виконуваний стан справ моєї роботи до стану звільнення, чоловік знову заговорив:

- І Маша, навіть не думай філонити з роботою, якщо ти уважно читала договір, то за кожну не добре виконану роботу можна схопити грошовий штраф. Таким чином, ти тільки погіршиш своє положення, я тебе все одно не звільню, як би ти не старалася, а от відпрацьовувати недбалу роботу все-таки доведеться. Я думаю тобі та мені буде краще, якщо ми забудемо всі минулі образи, і спокійно відпрацюємо той час, поки Люда не буде спроможна приступити до своїх обов'язків. Тим більше я так несподівано залишився без помічника, а нового шукати, сама розумієш, це час, якого в мене немає, — промовивши ці слова чоловік розводить руки в сторони, дивлячись на мене дуже серйозним поглядом, остаточно даючи зрозуміти безнадійність моїх спроб, щось змінити в даній ситуації.

Тяжко зітхнувши, я мовчки виходжу геть. Маючи намір поміж відмінного виконання робочих справ страждати й обмірковувати марність буття і несправедливість долі щодо мене маленької. 

Мої муки тривали недовго, бо вже через 15 хвилин, я по горло закопалася в роботу секретаря. Все-таки зарплата мені була потрібна повна, а працювати на цього Ірода безплатно, я не збиралася. Тим більше добра половина дня була безсовісно витрачена на душевні муки зі звільненням.

Як не дивно, ми зі Свердловим спрацювалися швидко і без нарікань. З його поміччю я дуже спритно втягнулася в ритм роботи й навіть із роботи уходити стала майже вчасно. 

Максим Вікторович чітко за цим стежив і не дозволяв мені сильно затримуватися, хоча сам цим грішив. А якщо траплялося робити якусь невідкладну роботу, то він завжди залишався, і допомагав мені її розгрібати. 

Все-таки як керівник Свердлов був гарний, розслабитися звичайно не давав, але й не перевантажував. 

***

Я навіть і оглянутися не встигла, як підійшов кінець місяця, і я звісно з нетерпінням чекала зарплату. Звичайно, в перший місяць вона звісно трохи нижче, оскільки був період стажування. Але все-таки це гроші. 

Моїй майбутній зарплаті невимовно раділа ще одна людина, звісно подруга Ірка. Що останнього часу дуже зачастила натякати за оплату житла. 

Та на горизонті майоріла ще одна неприємність, у вигляді приїзду її коханця. А мені звісно не хотілося ще раз бачити цю асоціальну у всіх сенсах особистість. Тому наступного тижня, в моїх планах було впритул зайнятися пошуком нового житла. 

Але всі мої плани пішли прахом, бо в цю п'ятницю бос поставив мене перед фактом, що мені майорить відрядження за кордон, яке може затягнутися що найменше на тиждень.

Поїздка в Америку, мене не лякала, мову я знала досконало та й суть відрядження мені була зрозуміла. 

Кілька днів переговорів, та ділових поїздок, для закупівлі нових офісних будівель та благодійна зустріч, у суботу повертаємось.

Так коротко описав намічений план Максим Вікторович. Все це було доволі зрозуміло, і єдине що зі всього цього напружувало це безумовна близькість Свердлова.