Читати книгу - "Я знайду тебе"

12. Аліна. Коли він обіцяє їй зайнятись цим сьогодні.

Прокинувшись, я не одразу розумію, де знаходжуся. Якась зовсім незнайома кімната… І тільки за кілька секунд до мене доходить, що я залишилася ночувати в квартирі Макса, він сказав, що спати будемо окремо, але я й не думала, що він постелить мені в своїй спальні, а сам ляже на тому маленькому диванчику у вітальні…

Я беру з тумбочки телефон і дивлюся на годинник. Вже десята ранку. Швидко схоплююся з ліжка й починаю одягатися. Потім виходжу до вітальні. Макс солодко спить, незважаючи на те, що йому довелося скорчитися в три погибелі, аби поміститися на дивані.

Торсаю його за плече:

— Підйом! 

— Ну що там… — бурмоче він, відвертаючись. 

— Схоже, мені треба доплюсувати до посадових обов’язків те, що я увесь час тебе буджу. — кажу я. — Вже десята, нам давно пора бути в офісі! 

— Я не проти… Буди мене щоранку, — він неохоче розплющує очі і тепер дивиться прямо на мене. 

— Ага, розкатав губу, — я сміюся. — Взагалі це ти господар, маєш зустріти гостю з кавою і сніданком, а ти дрихнеш собі…

— Я вчора тебе зустрічав, як гостю, чай приніс, — він усміхається і несподівано обіймає мене за талію і тягне на себе. — Полежи зі мною. Чи боїшся? — дивиться хитрим поглядом. 

— Ми вчора так і не послухали розмову Андрія з тими чоловіками, — суворо кажу я. — А треба відзвітуватися перед клієнтом, він скоро заявиться, і подумає, що або ми якісь аферисти, що забрали гроші і зникли, або що ми невідповідальні працівники, і ще й понаписує скрізь негативних відгуків…

— Та що мені ті відгуки, я їх за секунду зітру, — усміхається Макс. — Ну полежи…

— Може, тобі ще каву в ліжко принести? — кажу я. — І помахати опахалом, щоб мухи не кусали? 

— От Аліно, якась ти не романтична натура, — сміється, відпускаючи мене. — Ну добре, раз ти так хочеш працювати — будемо працювати. 

 — Це вже краще, — я теж усміхаюся. — Бо я така людина, що коли в мене незакриті гештальти, не можу спокійно лежати, на відміну від тебе…

— Можна розуміти це як обіцянку, що ми полежимо разом після того, як віддамо клієнту докази? — приймаю сидяче положення і дивлюсь на неї. 

— Подивлюся по твоїй поведінці, — відповідаю, відчуваючи легкий головний біль. Він мене вміє заморочити так, що я забуваю, з чого починала розмову. Ото балабол! 

***

Ми таки прибуваємо в офіс і швиденько сідаємо слухати запис, поки клієнт не нагрянув…

З розмови Андрія з тими двома дізнаємося, що він таки отримав пропозицію про співпрацю, але ніякої конкретної відповіді поки що не дав. Вони знову домовилися зустрітися сьогодні в одному ресторанчику, щоб обговорити деталі “без сторонніх вух”. 

Набираю номер клієнта і пересилаю йому запис. Запитую, чи достатньо йому цієї інформації, чи хоче мати запис  ще й сьогоднішнього продовження розмови.

Він каже, що готовий доплатити ще за один день стеження, аби отримати новий запис, бо ж його цікавить саме відповідь Андрія. 

— Добре,  — погоджуюсь я. —  Тоді, як усе буде готово, ми з вами зв’яжемось…

Як тільки я натискаю на відбій, лунає дзвінок у двері. Щось сьогодні дуже активний день — думаю, і йду відчиняти. Бачу на порозі якусь дівчину у поліцейській формі. Перша думка — що Макс щось порушив, і тепер у нього будуть неприємності…

— Добрий день, — вітаюся. — Заходьте, будь ласка. 

— Добрий, — вона роздивляється мене з ніг до голови. — Максим тут? 

— Так, він у себе в кабінеті, — цієї миті двері відчиняються, і на порозі з’являється Макс. 

— Машо? — він, схоже, щиро дивується появі цієї поліцейської, але в той самий час знає її імʼя…

— Ти чого це на справу забив? — каже вона не надто приязним тоном, а потім знов зиркає на мене. — Знайшов собі новий обʼєкт і тепер відлинюєш? 

— Ні на що я не забив, — відповідає Макс, насупивши брови. 

— Тоді де результат? — вимогливо питає дівчина, підходячи ближче до Макса і зазираючи йому в очі. 

— Займусь цим сьогодні, — хмикає він. — Ти надто близько. 

Я зі здивуванням  дивлюся на них, не зовсім розуміючи, що відбувається. 

— Раніше тобі це б сподобалось, — вона хмикає йому в тон, а потім знов дивиться на мене і все ж відступає від Макса. — Але пофіг, зараз мене цікавить тільки наша справа. Той маньяк викрав ще одну дівчину… Ти маєш виїхати на місце, де її бачили востаннє, почати нормально працювати і все таке. Інакше ми тебе посадимо, я попереджала…

Мені не подобається її самовпевнена поведінка. Але мовчу, хай Макс сам розбирається, а то раптом ляпну щось, і він через мене матиме проблеми… Хоча якби до мене так звернулися, я б розсердилась… 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно