read-books.club » Сучасна проза » Ностромо. Приморське сказання 📚 - Українською

Читати книгу - "Ностромо. Приморське сказання"

243
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Ностромо. Приморське сказання" автора Джозеф Конрад. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 145
Перейти на сторінку:
вона його досить сильно — чи насмілилася б помандрувати з ним так далеко. Він ставив їй ці запитання тремтячим від тривоги голосом — бо ж був він чоловік рішучий.

Любить. Насмілилася б. І негайно майбутня господиня дому, куди вчащатимуть усі європейці Сулако, фізично відчула, як земля попливла їй з-під ніг. Земля взагалі зникла, навіть звук дзвону. Коли її ноги знову торкнулися твердого ґрунту, дзвін у долині ще дзвонив; часто дихаючи, вона підняла руки, щоб поправити зачіску, і глянула в обидва кінці кам’янистої доріжки. На щастя, там не було ні душі. Тим часом Чарлз, ступивши однією ногою до сухого пилявого кювету, підібрав відкриту парасольку, яка скотилася була туди з войовничим звуком барабанного дробу. По-буденному, хоч трохи збентежений, простягнув її дівчині.

Вони пішли назад, а коли вона легко взяла його під руку, перше, що він вимовив, було:

— Це удача, що ми зможемо поселитись у прибережному місті. Ти вже чула його назву. Це Сулако. Я такий радий, що бідолашний батько придбав той будинок. Він купив там великий дім багато років тому, аби в головному місті того, що зазвичай називають Західною провінцією, завжди була «каса» Ґулдів. Колись, маленьким хлопчиком, я прожив там з моєю дорогóю мамою цілий рік, а бідолашний батько тим часом був у справах у Сполучених Штатах. Ти станеш новою господинею «каси» Ґулдів.

А згодом, у незаселеному закутку палаццо — понад виноградниками, мармуровими кручами, соснами та оливами Лукки — він ще сказав:

— У Сулако завжди дуже шанувалося прізвище Ґулд. Мій дядько Гаррі якийсь час стояв на чолі держави і лишив по собі славне ім’я у пам’яті перших родин. Маю на увазі бідні креольські родини, які не брали участі у злощасних фарсах усіх тих урядів. Дядько Гаррі не був авантурником. Ми, костаґуанські Ґулди, — не авантурники. Він приріс до цієї країни і любив її, але за своїм світоглядом залишався достеменним англійцем. Він скористався тогочасним політичним гаслом: «Федерація!». Але він не був політиком. Просто виступав за громадський порядок із самої лише любові до поміркованої свободи і з ненависті до гноблення. З головою в нього все було гаразд. Він почав діяти по-своєму, бо вважав, що це правильно, от так само і я відчуваю, що мушу прибрати до рук цю копальню.

Він звертався до неї з такими словами, бо пам’ять йому переповнювали спогади про країну його дитинства, серце — майбутнє життя з цієї дівчиною, а розум — концесія Сан-Томе. Він додав, що має залишити її на кілька днів, аби розшукати одного американця з Сан-Франциско, який зараз перебуває десь у Європі. Кілька місяців тому вони познайомилися в одному старовинному історичному німецькому місті, розташованому в гірничому районі. Американець подорожував з родиною, але почувався самотнім, бо його дружина і доньки цілими днями змальовували старі двері та наріжні башточки середньовічних будинків. А Чарлз Ґулд став його нерозлучним супутником під час відвідин копальні. Той чоловік цікавився гірничою справою, дещо знав про Костаґуану і чув прізвище Ґулд. У розмовах вони зійшлись настільки близько, наскільки їм дозволяла різниця у віці. І тепер Чарлз хотів знайти того капіталіста з проникливим розумом і товариською вдачею. Схоже, що батькові статки в Костаґуані, за припущеннями Чарлза, хоч доволі значні, але розтопились у шахрайському горнилі революцій. Виявилося, що у них, крім тисяч десятьох фунтів на банківському рахунку в Англії, тільки й залишилось, що будинок у Сулако, непевне права на вируб лісу в далекому глухому районі та концесія Сан-Томе, яка довела його бідолашного тата до могили.

Чарлз пояснив їй усе це становище. Вони проговорили допізна. Ще ніколи вона не здавалась йому такою чарівливою. Увесь потяг юності до незвіданого життя, великих відстаней, до майбутнього, овіяного духом пригод, до боротьби — з крихкою надією на встановлення справедливості і перемогу — неабияк її розпалив, і вона передавала цей запал його винуватцеві, ще відкритіше і витонченіше, виявляючи свою ніжність.

Попрощавшись із нею, він почав спускатися з пагорба і, щойно опинившись на самоті, протверезів. Ті непоправні зміни, які вносить у перебіг наших щоденних думок смерть, проявляються в невиразному і дошкульному неспокої. Чарлзові Ґулду було боляче усвідомлювати, що він уже ніколи, хай як напружуватиме волю, не зможе думати про свого батька так, як звик думати про нього, бідолашного, поки той жив. Не зможе відтворити його живого óбразу. Це міркування, що безпосередньо торкалось його власної особистості, сповнило йому груди тужливим і сердитим бажанням дії. Тут його інстинкт спрацював безпомилково. Дія приносить розраду. Це ворог дýмки і друг приємних ілюзій. Лише діючи можна знайти сенс у пануванні над Долею. Щодо Чарлза, то для нього єдиним полем діяльності була, безперечно, копальня. Часом для людини немає нічого важливішого, ніж знайти спосіб порушити урочисті заповіти покійного. Чарлз твердо вирішив досягти крайньої межі непослуху (обравши шлях реваншу). Копальня була причиною безглуздих моральних мук, якщо вона запрацює — це стане серйозним моральним здобутком. Це його обов’язок перед пам’яттю покійного. Такі-от, власне кажучи, емоції опанували Чарлза Ґулда. Його думки зосередились на тому, як добути велику суму грошей у Сан-Франциско чи деінде, і принагідно в голові його промайнуло загальне міркування, що порада небіжчика до добра не доведе. Жоден небіжчик не може передбачити, які величезні зміни в самій картині світу може зумовити будь-чия смерть.

Про останній етап історії копальні пані Ґулд знала з власного досвіду. По суті, це була історія її подружнього життя. Спадкове становище Ґулдів у Сулако, наче мантія, огорнуло її скромну постать з голови до п’ят, але вона не дозволила цим химерним важким шатам притлумити жвавість своєї вдачі, що була прикметою не просто машинальної рухливості, а енергійного інтелекту. Не варто думати, нібито пані Ґулд мала чоловічий склад розуму. Жінка з чоловічим складом розуму не є істотою з надзвичайними здібностями, це просто зразок недосконалого відхилення — цікавий лише своєю безперспективністю і незначущістю. Жіночий інтелект доньї Емілії допоміг їй підкорити Сулако, просто розвинувши в ній несебелюбність і чуйність. Вона вміла чарівливо вести розмову, однак сама не була балакуча. Мудрість серця не має нічого спільного з обстоюванням чи розбиванням теорій, а також із захистом забобонів, тож і не вдається до випадкових слів. Слова, які вона промовляє, мають ціну вчинків, продиктованих порядністю, терпимістю і співчуттям. Справжня жіночність, як і справжня мужність, виражається в діях завойовницького характеру. Дами Сулако обожнювали пані Ґулд.

— На мене й досі дивляться, мов на якесь чудовисько, — мило висловилась вона, звертаючись до одного з трьох

1 ... 17 18 19 ... 145
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ностромо. Приморське сказання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ностромо. Приморське сказання"