Читати книгу - "Semper tiro, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Та одна моя вам рада,
Щоб держались ви, як добрі
Пастирі свойого стада.
А компанію для мене
Вибирать вам буде трудно;
А мені в компаньї з вами -
Вибачайте - було б нудно.
Чи я вас за дурнів маю,
Се лишіть мені на волю,
Та себе за дурня мати
Вам, їй-богу, не позволю!»
Тут я попрошу о слово
І скажу: «Мій боже правий!
Присуд твій мені не ясний,
Та занадто він ласкавий.
Хоч то, певно, не моя річ
Поправляти присуд божий,
Та боюся, до твойого
Я експресу не пригожий.
Компаніста я немудрий
Для небесного салону,
І готов так, як у земних,
Часто випадати з тону.
А по-друге, ти ж подумай:
Для якої-то паради
Серед твоїх найвірніших
Слуг почнуться свари й звади?
Я ж добродіїв сих знаю:
Не дадуть вони спокою,
Шепти, чорнення, доноси
В небі попливуть рікою;
Будеш мати тут протести,
І соборчики, й обиду -
Вигризуть мене із неба
І тобі нароблять стиду.
А нарешті - вибач, боже,-
Не кортить мене до раю;
Твоїх розкошів небесних
Я, їй-богу, не бажаю.
Не кортить мене ні вічний
Серафимський спів похвальний -
На такі високі співи
Я зовсім не музикальний;
Не кортять мене небесні
Псалми, гімни й акафісти -
В їх бомбаст ану ж я схочу
Підпустити зойки й свисти?
Та й твої співці й поети
Не зовсім мені до речі,
Починаючи Давидом,
А кінчаючи Львом Печчі.
Та й компанія, твої ті
Херувими, Серафими,
Шестикрилії почвари -
Що мені балакать з ними?
Та й апостоли, і учні,
Корифеї всі небесні,
Як поглянуть ближче, боже,-
Страх вони не інтересні.
Сам Петро, чого він вартий,
Що Христа в біді відрікся!
І весь збір їх, що в годину
Скрути в страху геть розтікся!
Або ті твої аскети
Сухоребрі та немиті,
Ті фанатики, до людських
Благ ненавистю підшиті,
Ті отці, апологети,
Догматисти, каноністи,
Інквізитори, що вміли
«Igne ferro» 10 в душу лізти!
Або й ті, що з твоїм словом
На устах всі землі й море
Заповняли й скрізь ширили
Темноту, гризню і горе,
Покривали здирства можних,
Але вбогих дерли й тисли
І хрестом твоїм вбивали
Вольне слово й вольні мисли!
Адже, бувши консеквентним,
Ти їх мусиш пригорнути -
Тож подумай, як мені тут
В товаристві з ними бути?
Та се ще не все; можливо,
Що тут різнії порядки,
І на всяку бранжу, боже,
Єсть окремі сепаратки.
Але жити в твоїм небі,
І втішатися, й співати,-
Господи, то скільки ж треба б
Напихати в вуха вати,
Щоб не чути криків, стогнань
І проклять, докорів лютих
Тих нещасних, там у пекло
Звержених у тьму й закутих!
Щоб не чути відгомону
Всіх тих мук і озвіріння,
Що були мов контрапунктом
Всього твойого творіння.
Ні, почуються й крізь вату,
Крізь найгрубший мур зі стали,
І нема таких віддалень,
Щоб лунати перестали!
І нема таких розкошів,
І екстаз, і раювання,
Щоб мені не затроїли
Їх пекельнії стогнання.
Дай мені в найвищім раї
Ще на вищий рай надію,
Та при думці про ті звуки
Я, їй-богу, одурію.
Ні, пусти мене, мій боже,
З сього світлого округу
Там, де тягне грішна вдача
Й життьова мене заслуга,
Там, де боротьба невпинна
Без побіди і без слави,
Де покута віковічна,
Та без пільги й без поправи.
Правда, в той огонь пекельний,
Що пече без тіла душі,
В ту смолу і кров, де грішні
Клекотять, немов галуші,
У ті дебрі сірковії,
В черв’яки ті невмирущі,
В ті гадюки, скорпіони
Та почвари всякі злющі
Я не вірю, і в чортяків
Тих рогатих та хвостатих,
Що без всякої причини
Мучать бідолах проклятих.
Та я знаю інше пекло,
Куштував його немало
За життя - ще й досі смаку
Трохи з нього позістало.
Знаю, як смакує скрута
В безвідрадній самотині;
Хліб, що ворог із презирством
З ласки кине сиротині;
Безнадійність, що розбити
Рада б те життя мізерне;
Жаль учинку, що раз стався
І вже в небуття не верне;
Як довкола тебе зрада
Стане муром непрохідним
І як сам собі здаєшся
Підлим, низьким і негідним.
Все те степенуй, о боже,
По твоїй всесильній волі
І пусти мене у вир той
До товаришів недолі.
Там знайду я товариство
Більш до смаку й до вподоби.
І на сльози, і на кпини,
І до сміху, і до злоби.
Там знайду завзяте плем’я,
Люд свобідний і гулящий,
Повний сили й волі, вицвіт
Роду людського найкращий:
Всіх музик і всіх поетів,
Що вино й любов співали,
Всіх філософів, що пута
Догматизму розбивали,
Всіх єре́тиків, усяких
Перелому піонерів,
Бунтарів і гайдамаків,
Всяких революціонерів,
Всіх, що власне чоловіцтво
Окупляли слізьми й кров’ю,
І всіх тих, кого любив я
В жизні грішною любов’ю».
«Дурню! - крикне голос божий.-
Що ти слів тут набалакав,
Але правди зрозуміння
Стільки в них, як кіт наплакав!
Пекла просиш ти у мене,
Як би я був пекла ктитор;
Просиш мук і болів, як би
Я був кат і інквізитор.
Випрошаєшся від раю,
Мов від царського салону,
І боїшся серед ясних
Пань там випадати з тону.
Ще
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Semper tiro, Франко І. Я.», після закриття браузера.