Читати книгу - "Semper tiro, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Якби ти знав!
Якби ти знав, які глибокі чинить рани
Одно сердите, згірднеє слівце,
Як чисті душі кривить, і поганить,
І троїть на весь вік,- якби ти знав оце!
Ти б злість свою, неначе пса гризького,
У найтемніший кут душі загнав,
Потіх не маючи та співчуття палкого,
Ти б хоч докором не ранив нікого,-
Якби ти знав!
Якби ти знав, як много горя криється
У масках радості, байдужості і тьми,
Як много лиць, за дня веселих, миється
До подушки горючими слізьми!
Ти б зір свій наострив любов’ю
І в морі сліз незримих поринав,
Їх гіркість власною змивав би кров’ю
І зрозумів весь жах в людському безголов’ї.
Якби ти знав!
Якби ти знав! Та се знання предавнє,
Відчути треба, серцем зрозуміть.
Що темне для ума, для серця ясне й явне…
І іншим би тобі вказався світ.
Ти б серцем ріс. Між бур життя й тривоги
Була б несхитна, ясна путь твоя.
Як той, що в бурю йшов по гривах хвиль розлогих,
Так ти б мовляв до всіх плачучих, скорбних, вбогих:
Не бійтеся! Се я!»
СТРАШНИЙ СУД
Ну, а що, як справді правда,
Що панотчик в церкві править,
Що мене по смерті ангел
Перед божий суд поставить?
І засяде бог на троні
В блисках бур і гуках грому,
І всі штири кінці світу
Враз поклоняться старому.
Заревуть небесні труби,
Потрясуться всі основи,
І мертве́ все стрепенеться,
Дожидаючи обнови,
І що від нащада світу
Мало дух живий у собі,
Підійметься, не пропа́де
Ні ато́м життя у гробі…
І потягне все на суд той,
Мов безмежні, сиві хмари,
І ущерть сповни́ться міра
Плати добрим, злому кари…
І відкриються всі тайни -
Найновіші й найдавніші,-
Перед явністю такою
Затремтять найправедніші…
І не тільки кожде діло,
Але навіть кожде слово,
Кождий помисл, кожда похіть
Оживуть тоді нано́во,
І дістануть рух і голос,
І, мов військо незліченне,
Попливуть на суд - свідчи́ти
Проти мене чи за мене?..
Що ж, на судову розправу
З апаратом, так безмежним,
Стану я, слабий і грішний,
Певно, з трепетом належним.
І скажу: «На суд твій, боже,
Я стаю, земне создання,
І кладу перед тобою
Весь свій біль і все страждання,
Всіх ілюзій злудні блиски,
Всіх утіх марну приємність.
Всі надії, всі упадки
І всю гордість, всю нікчемність.
Розум весь, і всю сліпоту,
І всі єресі, й всю схизму,
І жало те невмируще
Критицизму й скептицизму.
Боронитися не буду,
Бо ти сам все ліпше знаєш,
Та яким мене создав ти,
То таким мене і маєш».
«Замовчи! - гукне з-за хмари
Голос божий дужче грому.-
Все, що є, чому є й пощо,
Видно скрізь мені самому.
Пафос твій смішний для мене,
Дотеп твій не мід, а оцет;
А сю приказку латинську
Знаєш: Sus Minervam docet? 9
Чим ти був, яким був, пощо
Всі твої утіхи й болі,
Всі твої гріхи й дурниці,
Все було з моєї волі,
Все добро і зло, що в світі
Сіяв ти і досі сієш,-
Все те був мій план, якого
Ти ні в зуб не розумієш.
А що ти сповнив задачу,
Що була тобі надана,
То прийми тепер заплату:
Входь у радість свого пана».
Тут панотчики й владики,
Що клячатимуть довкола,
Позриваються на ноги
І насуплять грізно чола.
І враз крикнуть: «Боже, отче!
Чи ж подоба, чи ж потреба,
Щоб сей грішник, сей єретик,
Атеїст ішов до неба?
Де ми сіяли пшеницю,
Сипав він кукіль невіри;
Де щепили ми покору,
Там він гордощі без міри;
Де ми груди надривали,
Щоб добути скрухи лепту,
Його сміх, його наруги
Виводили нас з концепту.
Він ніколи не піддався
Ні намові, ні погрозі;
Він був вовк у твоїм стаді,
Був головня в твоїм стозі.
Він троїв дитячі душі
Явно, славно і нагально!
Брать його до неба, боже,
Се, їй-богу, нелояльно.
Ми ж твою сповняли волю,
Що стоїть в письмі святому,
Ми з твойого заповіту
Не вронили ні атому,
А сей жевжик тут нас буде
Ще стягати із котурнів!..
Ні, його зрівнявши з нами,
Ти нас маєш всіх за дурнів.
Ми на се не згідні, ми, що
Скрізь стежки твої простуєм!
Твоїм іменем ми проти
Твого суду протестуєм!»
Пан біг довготерпеливий
Вислуха всю ту тираду,
І всміхнеться добродушно,
І таку їм дасть пораду:
«Цитьте, діти! Тут не сеймик,
Щоб ревли ви і кричали!
Ви ж у небі, де немає
Ані болю, ні печали,
Опозицій та обструкцій
Тут робить вам непрактично;
В своїм небі я ряджуся,
Вибачайте, деспотично.
Тут я поїзду кондуктор,
В якій хочу кого класі
Посаджу, а пасажирам
Іншим всім до того засі.
В моїм небі місця много,
Всяких треба тут професій,
І багато пасажирів
Їде в мойому експресі.
Для овечок препокірних,
Для коров молокодайних,
Для пташок усіх співучих
І для всіх заслуг звичайних,
Для волів, що весь вік пріли,
Скиби краючи й загони,
І для всякої худоби
Єсть окремі тут вагони.
Там їм плата по заслузі,
Море радощів готових,
Але мусить же й зо мною
Їхать хтось у особових.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Semper tiro, Франко І. Я.», після закриття браузера.