Читати книгу - "Два веронці, Вільям Шекспір"

Господар

Отакої! Чого ж то, милий юначе?

Джулія

Він грає фальшиво, батьку мій.

Господар

Як-то? Він грає не на тих струнах?

Джулія

Ні, не те; але він грає так фальшиво, що надриває струни мого серця.

Господар

Ви маєте надто ніжне вухо.

Джулія

О, я волів би оглухнути! Така гра - справжні тортури для мого серця...

Господар

Бачу я, що ви не любите музики.

Джулія

Навпаки; але я не люблю її, коли вона фальшива...

Господар

Послухайте лишень, які чудові варіації, як міняються голоси.

Джулія

Так-так, ось саме ці швидкі зміни мене й дратують.

Господар

Та невже ж ви хотіли б, щоб вони все тієї ж самої грали?

Джулія

Я тільки хотів би, щоб один із них завжди грав на один мотив.

Скажіть, одначе: часто цей Протей

Навідує оту вельможну панну?

Господар

Я скажу вам те, що чув від Ланса, його слуги: той синьйор закохався в неї шалено.

Джулія

А де Ланс?

Господар

Пішов по його собаку; завтра, за наказом свого господаря, він має віднести того собаку до цієї панни; то їй такий дарунок від синьйора Протея.

Джулія

Цитьте!.. Тихо! Відійдімо трохи вбік; ці панове розходяться.

Протей

Синьйоре Туріо, ви не турбуйтесь!

Я хитро так облагоджу це діло,

Що ви здивуєтесь.

Туріо

А де ми з вами

Зустрінемося?

Протей

Біля джерела

Григорія святого... 33

Туріо

То бувайте.

Туріо та музиканти виходять.

Вгорі, край свого вікна, з’являється Сільвія.

Протей

Вітаю вас, шляхетна синьйорино.

Сільвія

Спасибі вам за музику, панове;

А з ким я розмовляю?

Протей

З тим, синьйоро,

Чий голос вам давно знайомий став би,

Коли б його ви оцінили вірність.

Сільвія

Синьйор Протей?

Протей

Атож, синьйор Протей

І ваш слуга покірний.

Сільвія

То чого ж

Бажаєте, синьйоре?

Протей

Вам коритись.

Сільвія

Чудово! Тож ловлю на слові вас.

Цю ж мить додому забирайтесь спати!..

О ти, підступний, зраднику лукавий!

Облудний чоловіче! Ти гадаєш,

Така вже я нікчемна й нерозумна,

Що дамся на підмову я негайно,

Поваблюсь на слова твої лестиві,

Що ними ти вже інших одурив?

Вертай, вертай назад,- мерщій покайся

Перед тією, що її кохав ти!

А я клянусь, облеснику лукавий,

Клянусь царицею блідою ночі,

Що я - глуха до всіх твоїх благань.

Твої запобігання зневажаю!

Мені вже й зараз сором криє щоки,

Що я марную час на балачки

З таким, як ти.

Протей

Не потаю від вас,

Що я любив колись одну синьйору,

Але вона померла.

Джулія

(вбік)

Я могла б

На чисту воду вивести тебе,

Коли б заговорила: ту синьйору

Ще не покладено у домовину.

Сільвія

Нехай і так, але ж твій Валентин,

Твій друг,- живий; а знаєш добре ти,

Що ми заручені,- й тобі не сором

Його чуття так тяжко зневажати?!

Протей

Подейкують, що й Валентин помер.

Сільвія

Ну, то вважай, що й я також померла,

Бо з ним поховано й моє кохання.

Протей

Дозвольте, люба, викопать його!

Сільвія

Йди з цим проханням до могили тої,

Котру кохав ще за її життя,

А ні, то поховай із нею разом

Твою любов.

Джулія

(вбік)

Цього не чує він...

Протей

О синьйорино, згляньтесь наді мною!

Якщо у вас таке жорстоке серце,

То, може, віддали б ви свій портрет

Мені на згадку - той, що зараз висить

У вас в кімнаті, панно; буду я

З ним розмовлять, зітхати перед ним

І гірко плакати; адже відтоді,

Як іншому себе ви оддали,

Я - тінь лише, не більш, і вашій тіні

Своє кохання вірне присвячу.

Джулія

(вбік)

Щоб дівчина потрапила вам в руки,

Її напевне одурили б ви

І в тінь би обернули, як мене.

Сільвія

Буть ідолом - то втіха замала,

Та, бачу, встигли ви уже з брехнею

Так зжитися, що молитеся тіні

І любите подобу, отже, я

Дарую вам портрет. Тож завтра вранці

Пришліть когось по нього. На добраніч.

Протей

Ніч довга жде мене, як тих нещасних,

Що мають завтра вранці йти на страту.

(Виходить)

Сільвія відходить від вікна.

Джулія

Господарю, ходімо й ми?

Господар

Отакої! Я таки добренько здрімнув.

Джулія

Скажіть мені, де живе синьйор Протей?

Господар

А звісно, в моєму заїзді. Гляньте, ніби вже й на світ благословляється.

Джулія

Ще ні; з усіх ночей моїх безсонних

Ця ніч була найдовша і найтяжча.

Виходять.

Там само.

Входить Егламур.

Егламур

Синьйора Сільвія мене просила

О цій порі навідати її;

До мене, мабуть, має пильну справу.

Синьйоро, синьйорино!

Вгорі, у вікні, з’являється Сільвія.