Читати книгу - "Аладдін і чарівна лампа"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Коли гуляння скінчилося, люди розійшлися по своїх домівках, а Аладдін і султан — кожен до свого палацу. Увечері ж візири та знатні люди царства зайшли до Аладдіна і відвели його у лазню. Він викупався, вийшов, сів на коня і повернувся до свого палацу у супроводі пишного почту: перед ним ступали чотири візири з оголеними мечами. Довівши Аладдіна до його палацу, вони пішли по царівну Бадр аль-Будур і провели її разом із невільницями до палацу нареченого, освітлюючи її шлях смолоскипами та свічками. Царівну відвели у нові покої, де на неї чекала Аладдінова мати. Наречену показували Аладдінові сім разів, щоразу в іншому вбранні. А сама Бадр аль-Будур зачаровано роздивлялася свій новий палац і не могла намилуватися золотими світильниками, щедро оздобленими діамантами і яхонтами. Її вразило, що стіни палацу зведені із мармуру, яшми та інших коштовних матеріалів.
Потім слуги поставили столик для шлюбної трапези. Усі їли й пили і насолоджувалися музикою: вісімдесят невільниць, танцюючи, грали на музичних інструментах. По колу передавалися чаші й келихи з напоями, усі веселилися. Це була ніч, подібної до якої не пам’ятав ніхто. А коли люди розійшлися, Аладдін увійшов до своєї дружини, і вони насолоджувалися одне одним.
Уранці Аладдін зодягнув розкішне вбрання, поснідав, випив вина, а потім вийшов із палацу, осідлав свого коня і разом зі своїм супроводом поїхав до султана.
Коли Аладдін ступив до палацу, султан підвівся, аби зустріти його, обійняв і посадовив по праву руку від себе, а тоді підійшли еміри та вельможі і також привітали його. А султан наказав, щоб поставили столи з наїдками та напоями. І всі присутні їли й пили, насолоджувалися і веселилися. Коли ж слуги прибрали столи, Аладдін промовив до султана:
— О царю над царями, чи не бажаєш ти завітати до мого палацу і пообідати з твоєю донькою Бадр аль-Будур? Якщо твоя ласка, візьми з собою усіх своїх візирів, емірів і вельможних мужів царства.
— Ти гідний мого візиту, сину мій, — відповів султан зятеві.
Султан підвівся, а разом із ним усі вельможні мужі царства, вони посідали на коней і поїхали на гостину до Аладдінового палацу. Коли ж султан увійшов до палацу, то, вражений величчю та розкішшю, запитав головного візира:
— О візире, чи ти коли-небудь бачив щось подібне, чи бодай чув про таке?
— О царю над царями, — відповів візир, — нізащо не повірю, що це — витвір рук людських.
Тут не обійшлося без чародіїв і чаклунів, запевняю тебе.
— Це наклеп на Аладдіна, а ти — страшенний заздрісник! — крикнув султан.
Потім Аладдін провів султана нагору до покоїв Бадр аль-Будур. В одній із зал султан побачив вікна, решітки яких були викладені діамантами. Він не повірив своїм очам. Та помітивши, що одна решітка незакінчена (Аладдін зумисне залишив її такою), султан розпачливо вигукнув:
— Як прикро, ця решітка недосконала! — і додав, звертаючись до візира. — Може, ти знаєш, чому ця решітка незакінчена?
— Ні, о царю над царями, я не знаю.
— Мабуть, це тому, що Аладдін поспішав із будівництвом палацу і просто не встиг завершити її.
Аладдін не був присутній при цій розмові, бо саме пішов до дружини, щоб сповістити їй про візит її батька, а коли повернувся, султан запитав його:
— Аладдіне, сину мій, чому ти залишив цю решітку незавершеною?
— О царю над царями, — відповів Аладдін, — я залишив одну решітку незавершеною, щоб твоя величність була така люб’язна і наказала завершити її, аби ми мали добру пам’ять від тебе на честь нашого одруження.
— Це неважко, я радо залишу таку пам’ятку своїм дітям! — зрадів султан та наказав привести торговців коштовностями і ювелірів. Він звелів вигребти з основної царської казни усі метали і коштовності, які були потрібні для завершення решітки.
Коли царівна вийшла зі своїх покоїв, то підійшла до свого батька, весела й щаслива, і поцілувала його в руку. Батько також поцілував її, обійняв і привітав. А тим часом настала обідня пора, і для Бадр аль-Будур, Аладдіна та султана було накрито розкішний стіл. Для головного візира, емірів та інших вельмож царства накрили інші, не менш щедрі столи. Султан, Аладдін із дружиною, а разом з ними і всі гості розпочали трапезу, розвеселившись. Султан дивувався багатству та вишуканості, яка оточувала його: в облаштуванні палацу, у стравах і посуді. Перед ним вісімдесят невільниць грали на музичних інструментах і співали ліричних пісень, що здатні розрадити будь-кого. Султан відчував себе щасливим і міркував: «Все так, як і має бути. Саме такими повинні бути царі, і у них має бути все влаштовано так, як у цьому палаці!» Гості та господарі їли, доки не наїлися, і чаші передавалися з рук у руки. А потім столи із першими стравами забрали, натомість у другій, ще більшій залі поставили інші — із солодощами та фруктами. Усі перейшли туди і пригощалися тим, що кому смакувало.
А тим часом майстри, торговці коштовностями і ювеліри почали працювати, щоб закінчити решітку. Султан піднявся до зали, де вони працювали, і побачив, що результат їхньої роботи разюче відрізняється від решти решіток, і зрозумів, що його людям не до снаги виконати таке завдання. До того ж торговці коштовностями повідомили султанові, що для завершення роботи бракує самоцвітів. Тоді він наказав відчинити ще одну казну і взяти з неї все, що необхідно, а коли й там не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аладдін і чарівна лампа», після закриття браузера.