Читати книгу - "Спартак"

відомі нашим читачам: атлет Гай Тауривій і нахабний Емілій Варин. Третій був одним із численних ледарів, що жили за рахунок щоденних подачок якогось патриція. Зазвичай вони називали себе «клієнтами» цього аристократа й супроводжували його на Форумі, у коміції, подавали голос за його бажанням і наказом, возвеличували його, лестили й набридали постійним жебрацтвом.

Тож чоловік, що теревенив у галереї базиліки Емілія з Гаєм Тауривієм і Емілієм Варином, саме й був одним з таких вироджених римлян. Його звали Апулієм Тудертином, бо пращури його прийшли у Рим з Тудера. Він був клієнтом Марка Красса. Усі троє стояли неподалік Спартака й теревенили про громадські справи. Спартак, заглибившись у серйозні й сумні міркування, не слухав їхніх балачок.

Відтоді як фракієць знайшов свою сестру в такому ганебному становищі, першою думкою, першою його турботою було вирвати Мірцу з рук людини, що образила й принизила її. Катиліна із властивою йому щедрістю (цього разу не зовсім безкорисливою) віддав рудиарію решту вісім тисяч сестерціїв, які він виграв того дня у Долабелли. Він хотів допомогти Спартаку викупити Мірцу.

Спартак із вдячністю взяв гроші з обіцянкою повернути їх, хоча Катиліна й відмовлявся від цього. Тож фракієць негайно вирушив до господаря сестри, аби викупити її.

Зрозуміло, господар Мірци непомірно підняв ціну. Він говорив, що Мірца обійшлася йому у двадцять п'ять тисяч сестерціїв (звісно, половину прибрехав), вказував на те, що вона молода, гарна, скромна, і, підсумувавши свої розрахунки, оголосив, що дівчина коштує щонайменше п'ятдесят тисяч сестерціїв. Він заприсягнуся Меркурієм і Венерою Муромською, що не поступиться ні в якому разі.

Годі й уявити розпач гладіатора. Він просив, він благав огидного торговця жіночим тілом, але негідник знав, що закон на його боці, тож був непохитний.

Тоді Спартак оскаженів і ледь не задушив мерзотника. Тільки думки про Мірцу, про батьківщину, про таємний план, про справу, яка без нього буде приречена на загибель, стримали його. Спартак спокійно звернувся до звідника, хоча усе ще був блідий і весь тремтів од гніву й пережитого хвилювання:

— То скільки ти хочеш?.. П'ятдесят тисяч?

— Я… більше не хо… чу… ні… чого… заби… райся!.. Заби… райся… до чорта… або я по… кличу… всіх сво… їх… ра… бів!.. — кричав хазяїн заїкаючись.

— Пробач мені, пробач!.. Я розлютився. Бідність усьому виною… любов до сестри… Вислухай мене… Ми домовимось…

— Домовимось з таким, як ти? Ти ж одразу кидаєшся душити людину! — заперечив звідник, ледь заспокоївшись і обмацуючи шию. — Геть! Геть звідси!

Спартаку вдалося трохи заспокоїти негідника, і вони прийшли до такої угоди: Спартак вручить йому відразу дві тисячі сестерціїв, за умови, що Мірцу відведуть в особливе приміщення в будинку й Спартаку буде дозволено жити разом з нею. Якщо через місяць Спартак не викупить сестру, вона знову стане рабинею.

Золоті монети виблискували дуже звабливо, умова була вельми вигідною: хазяїн одержував чистий прибуток, нічим не ризикуючи. І він погодився.

Переконавшись у тому, що Мірцу розмістили у зручній маленькій кімнатці, розташованій за перистилем будинку Спартак попрощався з нею й попрямував у Субуру, де жив Требоній.

Він розповів йому про все, що трапилося, і просив у нього поради й допомоги.

Требоній спробував заспокоїти Спартака. Він пообіцяв йому своє сприяння й допомогу, сказавши, що потурбується й знайде спосіб вирішити цю проблему, дасть йому можливість як не звільнити сестру, то принаймні влаштувати так, щоб надалі ніхто не міг скривдити й образити її.

Більш-менш заспокоєний, Спартак пішов у дім Катиліни й із вдячністю повернув йому свій борг — вісім тисяч сестерціїв: зараз він їх не потребував. Патрицій довго розмовляв зі Спартаком у своїй бібліотеці; говорили вони, ймовірно, про справи таємні й досить важливі, судячи з обережності, яку виявляв Катиліна, аби сторонні не завадили їхній бесіді… Ніхто не знає, про що вони говорили, але відтоді Спартак часто бував у патриція, тепер їх поєднували дружба і взаємоповага.

Відтоді як Спартак отримав волю, його колишній ланіста Акціан всюди ходив за ним і набридав нескінченними розмовами про хиткість його становища, про необхідність улаштуватися й забезпечити себе. Скінчив він тим, що просто запропонував Спартаку завідувати його школою або ж знову продати себе йому у гладіатори, причому пообіцяв таку суму, яку він ніколи не заплатив би навіть вільно народженому.

Такими називали людей, що народилися від вільних громадян або ж вільновідпущених, — від вільного й служниці або від слуги й вільної громадянки. Не слід забувати, що крім людей, що потрапляли у рабство під час воєн і проданих потім як гладіаторів, іноді в покарання за які-небудь провини, були ще й гладіатори-добровольці. Зазвичай це були ледарі й гульвіси, бешкетники, що не цінували власне життя. Продаючись у гладіатори, вони давали клятву, формула якої дійшла до наших днів, — закінчити своє життя на арені амфітеатру або цирку.

Спартак, ясна річ, рішуче відкинув усі пропозиції свого колишнього хазяїна й попросив ланісту не турбувати його, проте Акціан не вгавав.

Тим часом Требоній, що полюбив Спартака, а може, мав і деякі плани щодо нього у майбутньому, сумлінно узявся за долю Мірци. Будучи другом Квінта Гортензія й палким шанувальником його ораторського таланту, він мав можливість порекомендувати Валерії, сестрі Гортензія, купити Мірцу, що була вихованою й освіченою дівчиною, розмовляла грецькою, вміла змащувати тіло оліями й пахощами, зналася на натираннях, які так полюбляли знатні патриціанки, і могла бути їй корисною.

Валерія не заперечувала проти покупки нової рабині, якщо та підійде їй. Вона побажала її побачити, поговорила з нею й одразу купила за сорок п'ять тисяч сестерціїв. Разом з іншими своїми рабинями вона відвезла її в дім Сулли, дружиною якого вона стала п'ятнадцятого грудня минулого року.

Хоча це й не збігалося із планами Спартака, який мріяв про те, щоб сестра його стала вільною, усе ж у її становищі це виявилося кращим виходом: принаймні, вона була врятована (можливо, назавжди) від ганьби й безчестя.

Тепер Спартак переймався іншими серйозними справами. Про що ж він мріяв, за яку справу взявся, що він замислив?

Про це читач незабаром