read-books.club » Фантастика » Війна з багатоликим звіром 📚 - Українською

Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

125
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Війна з багатоликим звіром" автора Володимир Парал. Жанр книги: Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 89
Перейти на сторінку:

— Цей проклятущий паскудник Руда покинув мене в біді, — скаржилася Ріта. — Але тобі він би не відмовив. Цей мерзотник продає сигарети в десять разів дорожче.

— Я дуже рада, що не палю, — посміхнулася Тіна.

— Якби я була такою вродливою, як ти, то відкрила б підпільну тютюнову крамничку. І ще до того, як скасують ТСЗ, придбала б в Усті віллу з басейном… Але ще побачимо… А що Тібор — на роботі?

— Ні.

— А Міхал де?

— Ввесь час в’ється навколо мене. Він дуже добрий хлопець.

— Ти також будеш доброю до нього? — засміялася Ріта. — Я можу зникнути на ніч, аби не заважати.

— Не говори дурниць, він ще дитина!

— Як і ти, Тінушко. Але тобі вже немає чого боятись. Ну що, поїхали? Зараз усі спроби абсолютно марні, єдиною розвагою лишається наша комуналка.

На автобусній зупинці подруги стали в чергу. Транспорт ходив з великими інтервалами і дуже повільно, бо за кожним автобусом тягся незграбний, нашвидку змонтований причіп з приладом для поглинання вихлопних газів.

Члени штабів мали право користуватися власними машинами, й подружжя Роганів по обіді виїхало своєю італійською спортивною машиною до розташованого за містом Стржижовицького узгір’я.

Однак уздовж їхньої улюбленої дороги, що пролягла лісопарком і луками, а також понад ставком сунула ціла череда страховиськ. Дерева по самі верхівки були обліплені рудим скловолокном, якого нагромадилось навколо цілі купи. Потворні хоботи всмоктували у свої величезні тельбухи залишки води із ставка.

— Здається, вся ця гидота переселилася з міста сюди… — сказала Павла.

— До безпечних місць, якнайдалі від нашої техніки. — Еда заходився стьобати березовим прутом бурі драглі, що товстим шаром обліпили лавку й доріжки, з розривів витікало густе желе й тут-таки перетворювалось на блідий порох. Але зненацька вся ця маса піднялась хвилею й розтеклася по жухлій осінній траві. — Ця чортівня стає чимраз хитрішою.

— Глянь, Едо! Далі пройти не можна!.. — вигукнула Павла.

Позаду широкої рівної луки бовваніла висока мазутова стіна, перед якою відбувалося щось дивне. Від головного тіла відокремились темні, шоколадного кольору брили, які швидко перетворились у триметрові фігури, схожі на величезних моржів, кенгуру або саламандр, звівшись на задні лапи, потвори цілими шеренгами йшли одна на одну. Потім вони немов зливались у танку, тіло обіймало тіло, шоколадні фігури обертались, підштовхуючи одна одну, й падали.

— Вони що — граються? — зашепотіла Павла. — Як дельфіни?..

— Очевидно, це не гра, — хриплявим голосом відповів Еда, — Це скоріше нагадує бойове навчання…

Дві лискучі гніді саламандри рушили просто на Роганів.

— Давай краще втікати, — затремтіла Павла.

— І якомога швидше, — погодивсь Еда. — Ця шоколадна форма мазуту найагресивніша.

Він схопив Павлу за руку, й вони поспішили назад, до лісу. З гілля перших дерев звалились дві брили мазуту, які, швидко затвердівши й перетворившись на триметрових саламандр, рушили простісінько на людей.

— Тікаймо! — крикнув Роган, одмахуючись березовим прутом.

Але темний різновид мазуту виявився дуже пружним, наче гума.

— Мерщій туди! До санаторної огорожі!

Саламандри перейшли з кроку на біг і наздогнали людей під огорожею з колючого дроту. Еда вдарив ближчу саламандру прутом по голові, та відразу був збитий важким плавцем на землю. Він блискавично перекотився на спину, скочив на ноги, схопився за дріт і, розвівши його, став закривавленими руками проштовхувати в отвір Павлу. Жінка несамовито кричала, бо дріт роздирав їй одежу та шкіру, а чоловік тим часом захищав її своїм тілом від саламандр.

Шоколадні саламандри, напоровшись на колючий дріт, зійшли рідиною, попадали й висохли.


Порожнім дитячим майданчиком у центрі житлового масиву густим гелем простувало двоє дідків у гумових чоботях. Балакаючи між собою, вони тягли граблі, що позначали їхній шлях двома доріжками рудуватого пороху. Міхал Роган з увімкнутим транзистором під пахвою вештався між будинком № 2002 і автобусною зупинкою.

Тільки тут і можу зустрітися з мамою сам на сам, подумав Міхал. Удома темрява, в комуналці не поговориш по-людськи, а мені дуже потрібно перемовитись з нею бодай словом. Але навряд чи я наважуся розповісти їй про це. Ба навіть татові. Він розповів би мені зо два анекдоти про перехідний вік та гормони, а потім порадив би відвести душу з якоюсь досвідченою жінкою. Але я не зміг би в подібному тоні говорити про Тіну. Мама мене принаймні вислухала б, але потім, напевно, сказала б, що Тіна заміжня жінка, має дитину. Це факт, але й він мене не переконує. Мама — фантастична людина, але не вміє надихати, вона найкраще за все заспокоює, коли тобі погано. А мені зараз і навдивовижу чудово, й водночас погано… От з Тіною можна розмовляти абсолютно про все. Можливо, саме тому я до неї так ставлюся. Чому власне, людина закохується? Хай йому чорт, але ж я фактично нічого про це не знаю… Якби вже наука почала дбати про такі життєво необхідні речі!.. А не лише про техніку, яка призвела до цієї катастрофи.

Проблема полягає і в тому, що Тіні рівно двадцять три. Якби їй було б, скажімо, тридцять п’ять, ми ходили б разом, як у кожному другому романі Парала. Або коли б шістнадцять, сімнадцять… можливо, навіть дев’ятнадцять. Але ж її двадцять три та мої вісімнадцять — це просто невдача.

З центральної вулиці звернула присадкувата машина. Міхал побіг назустріч, але коло машини раптом закляк: батьки були в розірваній одежі, їхні руки рясніли подряпинами.

— Що це з вами?..

— Тато заїхав по мене на роботу і завіз до Стржижовицького лісу подихати повітрям, — блідо посміхнулась мати.

— Але що то за подряпини?..

— Стався маленький конфлікт із шоколадним мазутом, — відповів батько, що, як завжди, був у доброму гуморі. — Оскільки це

1 ... 17 18 19 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна з багатоликим звіром», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Війна з багатоликим звіром"