Читати книгу - "Війна з багатоликим звіром"

Батьки розповідали, перебиваючи одне одного, а Міхал обережно допомагав матері вибратися з машини. Мати була геть подряпана. Батько теж, хоча й не переставав жартувати, розповідаючи, як випробуватиме свої засоби боротьби із стржижовицькими саламандрами… Якщо мазутові потвори проіснують ще бодай місяць, мій бездоганний татусь стане міністром або одержить Нобелівську премію, подумав Міхал. Скоріше за все, досягне того й того.

Грудневі дні ставали все коротшими, і температура в позбавлених світла квартирах ледве сягала двох градусів тепла. В затемнених будинках світилися й гріли лише комунальні квартири, єдині місця, де можна було посидіти в теплі й при світлі, приготувати гарячу їжу або випити чогось із холодильника, прийняти ванну, поголитися, помити голову, попрати, випрасувати білизну, послухати музику або просто зателефонувати комусь.

Голова Станіслав Бімонь замислено походжав комунальною квартирою. Цих двох кімнат зі службами цілком достатньо для потреб семи чоловік, міркував він. Можливо, такі помешкання стануть прообразом майбутніх комун… Адже на земній кулі вже ніколи не буде доволі енергії. Та й харчів. Цілком імовірно, що завдяки мазутовій катастрофі в комунальних квартирах зародилося щось нове й надзвичайно важливе.

— Лишенько, я ж позичала у вас одну тарілку! — почувся з-за тонкої стінки Леонин голос.

Сварка, відгомін якої долинав з кухні, ставала нестерпною.

Якби люди знайшли в собі більше такту й взаєморозуміння, зітхнув Станіслав. Леона хоче в нас удома потайки освітлювати й опалювати, мовляв, голову групи ніхто не контролюватиме. Дедалі важче стає втовкмачувати їй, що існують такі поняття, як відповідальність, мораль, порядок… Вона хоче грати начальницю.

— Одну?! — огризнулася до неї з кухні Тіна. — Дві великі і дві маленькі, сковорідку та дві каструлі!

— Ми позносили сюди весь наш посуд і не маємо на чому жерти! — зарепетувала Ріта.

Моя Леона знову провокує, але Ріта не піддається, зітхнув Станіслав. Ріта єдина з усіх мене рішуче підтримує. Завжди знає, що необхідно робити саме зараз, вона навіть симпатизує мені… Станіслав знову зітхнув і, взявши «Правила», рушив до крижаного коридора перевіряти стан електролічильників у всьому будинку. Еда Роган знову вночі світив. Уже вдруге.

— Мусиш покарати його! — наполягала Леона. — Адже він тепер навіть не помічає нас. Тільки насміхається.

— Цього разу маєш рацію, — погодився Станіслав, і коли після вечері всі зібралися в клубі комуналки (колишній вітальні евакуйованих Дурдиків) дивитися телевізор (який щоденно працював з 19.30 до 20.30), він публічно розповів про Роганів вчинок.

— Вночі мені прийшла ідея щодо саламандрової форми мазуту, і я мусив її занотувати, — весело відповів йому Еда. — Тебе ж уночі не обтяжують ідеї, правда? Та й удень теж.

— Порушення наказу не відбудеш жартами! — сухо відрізав голова Бімонь. — Особливо коли йдеться про другий випадок.

— Я буду страчений, чи мене лише відшмагають? — засміявся Еда Роган.

— Тату, облиш, благаю… — почав, зашарівшись, Міхал, але в Ріти голос виявився найгучнішим:

— Що ти робиш дурника з нашого голови, який піклується прр всіх нас? Про що тут довго розводитися? Світити вдома заборонено, а ти двічі вмикав світло. Ти повинен за це заплатити — і баста!

— І у скільки обійдеться мені цей маленький гріх? — скрививсь Еда Роган. — Ріто, ти вважаєш, за гріх треба платити?

— Едо, прошу тебе… — знічено мовила Павла.

— Вибач, люба. І ви всі, — Еда Роган витяг з кишені товсту пачку недбало скріплених п’ятисотенних купюр, дістав дві й поклав їх на столик перед Станіславом. — Скажімо, двісті за один гріх, значить, чотириста за два і ще шістсот — за три наступні. Вибачте, але трибунали я просто не зношу.

Після теленовин, у яких не було нічого нового, Станіслав Бімонь покликав свою дружину до холу. Леона прийшла й одразу вмостилася на єдиному в кімнаті, оббитому оксамитом пуфику перед овальним дзеркалом, тож Станіславові не лишалось нічого іншого, як походжати перед нею від стіни до стіни.

— Мені не хотілося нагадувати тобі при всіх, — сказав він, — але не чіпляйся до Тіни й Ріти з приводу посуду. Хіба в нас недостатньо своїх тарілок?

— Звичайно, твоя улюблена Ріта завжди права!

— Вона найдисциплінованіша за всіх. Вона й Павла Роганова. І завжди підтримує мене. Тобі ж це спадає на думку дуже рідко, люба. А ти ж обіцяла мені!

— Мені здається, завжди спітніла Ріта тобі чимось до вподоби. Чи не розігрався в тебе, бува, апетит? Уже три дні ти відвертаєшся від мене.

— Коли я повертаюсь додому, ти вже спиш.

— А що я маю робити сама в цій холоднечі і темряві?! Ось тут було б чудово… Але, звичайно, тут хол комуналки. Замість того, щоб керувати й панувати, ти фактично працюєш двірником, і ми залишаємося ні з чим… Тим часом Роган зробив ще одну кар’єру. Як завжди і всюди. Ще й кинув тобі зневажливо тисячу, щоб вмикати світло коли йому заманеться.

— Це ти вимагала, щоб я його покарав.

— Та хіба це покарання для нього, якщо він має три чверті мільйона і платить Ріті три тисячі крон за блок американських сигарет, який колись коштував двісті п’ятдесят крон?! Ти не знав цього? А те, що Ріточка гендлює сигаретами по всьому місту й смалить, як паровоз?

— Я ніколи не заставав її за цим.

— Вона курить всюди, тільки перед тобою таїться. А як від неї смердить тютюном! Вона ще й постійно намовляє всіх проти мене… Але ти цю жіночку ніколи не даси скривдити.

— Мені сьогодні треба не сваритись, а працювати, — рішуче мовив Станіслав, відкриваючи «Правила». — Дозволь мені сісти до столу.

— Будь ласка! — Леона з гордим виглядом вийшла з холу.