Читати книгу - "Руді Вовки"

однієї, він відчув раптом подвійну вагу. Молоді гострі зуби впиваються йому в крило. Птах — гігантський гриф — на момент торопіє. З горлянки його виривається гнівний клекіт, він махає і б’є крилом, але, замість того, щоб зноситись угору, опускається вниз. З цього користується Вайло. Дарма, що хребет його тріщить, він звивається, силкується боронитися.

І ось зуби його натрапляють на щось закостеніло тверде. Це нога грифа. Дарма. Він впивається в неї. Він напружує всю силу щелепів, і нога, покрита роговою лускою, піддається. Під лускою живе тіло, це Вайло чує по тому, як легко стало його зубам.

Гриф відчув небезпеку; тим могутніший його опір, тим страшніша сила удару. Летять шматки шерсті вкупі зі шкурою. Вайло захлинається від крику, але ні на момент не звільняє ноги хижака. Його щелепи працюють, під зубами тріщать кістки й жили.

Не зупиняється ні на хвилинку і Непосидько. Він уп’явся зубами в крило птаха. Ого! Він так наполіг, що гриф навіть утратив рівновагу і покотився на траву. Ще раз, ще міцніше натиснути.

Гриф збирає сили і круто рветься убік. Струснути супротивника, звільнити крила, вирватись у недосяжні простори.

Непосидько відривається силою поштовху і держиться лише на самих зубах, приглушений новим ударом дзьоба.

Вайло майже втрачає притомність, але не розводить щелепів. Хіба можна зробити це саме тепер, коли нога птаха тріщить і розламується надвоє, коли його пазури слабнуть, коли…

О, що за клекіт наповнює повітря? Десь гримить грім? Падають потрощені в щепи столітні дуби? Ні! Це поспішає на допомогу мама — Великий Кіт. Ого! Он між деревами вже майнув її могутній тулуб.

Це справді був Великий Кіт з Костяною Голкою в зубах. Він поспішав із живою здобиччю, щоб дати своїм дітям всмак натішитися полюванням на цю чудну двоногу тварину, та замість цього потрапив на таке жахливе видовище! І ось Костяна Голка з усього розгону летить сторч головою в кущі, в лице їй б’є галуззя і листя.

Зробивши стрибок, Великий Кіт кинувся на бойовище. Годі! Тепер буде кінець усьому. Забачивши свого смертельного ворога, гриф робить одчайдушне зусилля. Свистить повітря, вихором кружиться пошматоване пір’я і шерсть, тріщать кістки і зв’язки.

О, як легко зробилось. Невже пощастило і птах вирвався з обіймів ворогів? Ні. Ліве крило його, як і раніше, важко розтинає повітря. Проте зник тягар із ноги. Вайло зірвався, Вайло упав, але упав він разом з лапою грифа.

І ось саме в цей час над Вайлом мигтить блискавично швидка руда тінь. З оглушливим звуком клацають зуби, та шестиметровий скок тільки збурює повітря: гриф устиг піднятися вище. Він поспішав рятуватися; ще кілька зусиль, кілька вдалих помахів крил! Хоч би добратись до того дерева, до тієї вершини. Але ліве крило! Ліве крило! Як його важко здіймати! А тут раз по раз долітає знизу оте жахливе клацання.

Тридцять разів плигнув Великий Кіт у повітря і тридцять разів зривався на землю ні з чим. А тимчасом він до нестями яскраво бачив маленьке тіло Непосидька, що злилося з грифом, підіймалось і опускалось разом з ним, метлялося з сторони в сторону. Птах б’ється майже на одній висоті. Та це на момент. Далі він знову підлітає вище. Що буде, коли він переможе і міцними ривками вгвинтиться в повітря до хмар? Страшний звір підкидає ще раз і ще раз своє тіло вгору. Ось він майже діткнувся зубами птаха, навіть посипалось пір’я. Кілька пушинок прилипло до вогкого писка. Лоскочуть. Звір пирскає і присідає для нового скоку. Ні, вже не треба. Гриф хитнувся, падає на ліве крило, йде перекидом униз…

Востаннє клацає пащека і змикається на голові птаха. Ще через секунду від грифа лишається саме тільки пір’я.

Великий Кіт ніжно й тривожно мурчить, зализуючи рани кошенят.

Непосидько щільно притуляється до маминих грудей. Як він налякався! І до цього часу калатається серце.

Вайлові все байдуже. Бій як бій. От тільки прикра незручність: він не може дивитися правим оком. Зовсім нічого не видно.

Звіря підводить голову, і руда чула мама тривожно зализує його порожньо-криваву орбіту.

— Так, бій був як бій, — стверджує і вовк, обережно поглядаючи на чагарник, виходить на галявинку позбирати, що лишилось від птаха.

Він не програв нічого, коли не вважати на час. Але ж навіть його він використав з насолодою. Не завжди ж щастить побачити бій птаха із звіром у повітрі.

ВЕЛИКИЙ КІТ ЛЕТИТЬ НА ВОГНЯНИХ РАТИЩАХ

Костяна Голка лежала й лежала. Їй ввижалося, що трапилося щось страшне. Можливо, вона вже не живе в своєму двоногому тілі, можливо, вона вже блукає, шукаючи шляхів до великого предка, до прабатька роду — могутнього Вовка. Адже ж з первовіку в Оленячій Долині жив лише чотириногий Рудий Вовк. Він сам полював і користувався всіма добрами лісу й лугу.

Але згодом, з того краю, де щодня встає сонце, прийшов Великий Мисливець. Він мав списа і вогонь. Рятуючись від нього, прабатько-вовк обернувся в людину. Діти первововка довго змагалися з Великим Мисливцем, та перемогли лише тоді, коли хитрощами викрали в нього вогонь.

Вони вкинули його в суху траву, і з того знялась усесвітня пожежа. Обеззброєний ворог намагався був утекти, але не зміг перебігти через вогонь. Його вбили Руді Вовки, прилучивши до своєї зброї ще і його спис.

Відтоді вони знову стали володарями Оленячої Долини.

Костяна Голка насилу розплющує очі. Над нею висока сосна; гострі глиці сяють, освітлені збоку сонцем. На гілці сидять в ряд дві білки і пильно стежать за Костяною Голкою.

Але де вона? Костяна Голка підводить голову, підіймає руку, пробує ворухнути ногою. Як, вона ще вкупі з ним? Тіло підводиться разом з нею? Це таки правда! Костяна Голка вже сидить, навіть намагається встати.

І разом з нею підводиться все її тіло.

Наступила на спичку, вкололась