read-books.club » Пригодницькі книги » Вибрані твори в двох томах. Том I 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані твори в двох томах. Том I"

209
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вибрані твори в двох томах. Том I" автора Дмитро Васильович Ткач. Жанр книги: Пригодницькі книги / Дитячі книги / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 118
Перейти на сторінку:
голові у нього була шапка-ушанка, подарована незнайомим бійцем. На шапці ще можна було помітити слід від п'ятикутної зірочки, і Валерик дуже пишався нею.

Деревина давила плечі, гнула Валерика до землі. Йому стало душно, і він навіть розстебнув комір свого піджака та розмотав старенький синій шарф на шиї, і тоді на грудях зачервонів галстук, з яким хлопець ніколи не розлучався.

Не доходячи до села, він наздогнав якогось чоловіка, що тяг двоколісну тачку, навантажену дровами. Коли порівнявся з ним, чоловік зупинився й запитав:

— То як, хлопче, може, спаруємось?

— А що? — спершу не зрозумів Валерик.

— Дуже просто, — посміхнувся чоловік. — Покладемо твою деревину., кхм, кхм… на мої дрова; та й повеземо вдвох. І тобі буде легше, і мені.

— Гаразд, — погодився Валерик.

Чоловік був у великій заячій шапці, в старенькому вузькому пальті з облізлим котиковим коміром і в благеньких черевиках, які, мабуть, не дуже гріли ноги. Взагалі, якщо не брати до уваги великої й теплої заячої шапки, то одягнений він був легенько як на такий холод.

Та й вигляд у нього був якийсь хворобливий. Обличчя худе, здається, аж просвічується, а на запалих, ретельно поголених щоках двома плямами лежав нездоровий рум'янець. До того ж він ще й покашлював тихенько і часто. Тому, жаліючи чоловіка, Валерик налягав на тачку з усієї сили, щоб швидше дістатися до місця.

По дорозі розмовляли.

— Щось я тебе не пригадую, — сказав чоловік, повернувши до Валерика своє худе з рум'янцями обличчя.

— А ми з татом недавно тут, — пояснив Валерик. — Евакуйовані… Може, чули, швець — мій тато. У Марії Іванівни живемо.

— А-а, то ти — Волкова синок?.. Тепер знаю. А я — вчитель тутешній, Федір Петрович… Правда, я теж тут недавно. Ось, хвороба в Крим загнала… Легені підкачали… Коли б школа працювала, то я б тебе знав. А то — закрили школу, і я тепер, так би мовити, безробітний… Ти в якому класі вчився?

— Мені б у шостому вже треба бути, — розповідав Валерик, пихтячи і тужачись біля тачки. — А я тільки в четвертому, бо теж хворів змалечку. З ногами у мене щось було, а жили високо в горах, до школи ні дійти, ні доїхати, от і відстав… А вчився я добре.

— Бачу, піонер, — гарно усміхнувся Федір Петрович. — Звуть тебе як?

— Валериком.

— Молодчина, Валерику, — за щось похвалив учитель. — То не біда, що відстав трохи. Наздоженеш… Твердіші знання будуть. Ось як фашистів проженемо з своєї землі та розіб'ємо зовсім, знову школи відкриються, і засядеш ти за науку з новими силами.

— А скоро війна кінчиться, Федоре Петровичу?

Учитель помовчав трохи, мабуть, не наважуючись одразу відповісти на таке пряме запитання, потім кашлянув тихенько й сказав:

— Важко вгадати. Але я думаю, що не скоро… Звісно, вороги не зможуть нас здолати, це — як два по два — чотири. Не такі наші люди, щоб їх можна було завоювати і на коліна поставити… Але повоювати ще доведеться.

Він раптом зупинився, повернувся всім тілом до Валерика і майже весело сказав:

— І знаєш що, Валерику? Фашисти почали цю війну, а кінчати її будемо ми. Ми їх відучимо воювати. Отож і треба з силами збиратися.

— А які ті сили? — підняв голову хлопчик. Йому подобалось те, як учитель спокійно і ясно говорить про війну та про нашу перемогу.

— Є такі, Валерику, є… Ти не думай, що силу тільки на фронті видно, там, де б'ються із зброєю в руках. А та сила, що на Уралі воєнну техніку робить! А ті, що в колгоспах хліб вирощують!.. Сила наша, Валерику, це — і ти, і я, і твій тато…

Він знову тихенько кашлянув, приклавши до грудей руку.

— Так ми ж нічого не робимо! — аж вигукнув хлопець, і в цьому його вигукові було й заперечення, і невдоволення людини, яка хотіла б щось робити, а їй не дозволяють. — Я хоч і зараз на фронт пішов би! А то що ж?.. У чому тут моя сила?..

— А ось саме в цьому вона й є… Що ми ненавидимо фашистів. Що завжди готові до боротьби з ними. А нас таких — мільйони, вся держава!.. Та й ще я тобі скажу: в такому ділі, як війна, не все напоказ робиться…

І він, як здалося Валерикові, якось загадково посміхнувся, викликавши тією посмішкою ще більшу до себе цікавість.

— А ти книжки любиш читати? — несподівано спитав учитель.

— Ще й як! — охоче відповів Валерик. — Я багато книжок перечитав. І вірші напам'ять знаю.

— Ну, то давай зайдемо до мене, вибереш, що сподобається. Хата, в якій жив Федір Петрович, нічим не відрізнялася від інших, хіба тільки тим, що двері з сіней виводили не на звичайний поріг, а на дерев'яний невеличкий ґаночок з кількома східцями.

Але те, що Валерик побачив усередині, просто-таки приголомшило його. Книжки, книжки й книжки… І в шафах, і на столі, й на етажерках — аж очі розбіглися!..

Учителева дружина, привітна й лагідна жінка, почастувала Валерика смачними яблуками, ще й у кишеню поклала кілька штук. А тим часом Федір Петрович витяг із шафи книжечку в білій палітурці.

— Про Павлика Морозова читав?

— Ні, тільки знаю, що його куркулі вбили.

— Ага… кхм, кхм… Ну от і прочитай. А як закінчиш, іншу візьмеш.

Валерик обережно взяв книжку. На обкладинці був намальований акуратно зачесаний хлопчик, піонер з червоним галстуком на грудях.

Федір Петрович усміхнувся:

— Дивись, Павлик на тебе схожий. Тільки в тебе чуб — їжачком, а в нього — набік

1 ... 17 18 19 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори в двох томах. Том I», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані твори в двох томах. Том I"