Читати книгу - "Місто кісток"

Клері вдарилася спиною об стіну. Далі відступати нікуди. Вона відчула, як щось зарухалося біля її стегна, і мало не вистрибнула зі шкіри. Це її кишеня. Дівчина витягла з неї пластикову річ, яку відібрала у Джейса. Сенсор дрижав, як стільниковий телефон у режимі вібрації. Тверда речовина сенсора була гаряча, ледь не обпікала її долоню. Коли монстр стрибнув, Клері лише міцніше стиснула сенсор.

Істота налетіла на дівчину, збиваючи її з ніг. Головою та плечима Клері вдарилася об підлогу. Вона намагалась вивернутися вбік, але потвора була занадто важка. Важенна слизька маса, від якої нудило, стогнала над нею. «Їжа, їсти. Але мені не дозволено. Проковтнути. Смакота».

Гаряче дихання монстра смерділо кров’ю. Клері не могла дихати. Здавалося, ребра не витримають і зламаються. Руку дівчини затиснуло між нею та монстром. Сенсор в’ївся в її долоню. Вона викручувалась, намагаючись вивільнити руку.

«Валентин ніколи не знатиме. Він не згадував про дівчину. Не розсердиться». Його безгубий рот смикнувся, й пащека повільно рознялася, смердючий гарячий подих обпалив її обличчя.

Клері вивільнила руку. З криком вона врізала тварюці, прагнучи розчавити, осліпити її. Вона майже забула про сенсор. Коли монстр кинувся до неї з роззявленою пащею, вона запхала сенсор йому між зубів і відчула, як гаряча кислотна слина огортає її зап’ястя і скапує палючими краплями на обличчя та шию. Неначе здалеку вона почула свій крик…

Заскочена зненацька, істота пересмикнулася, сенсор застряг між двома зубами. Монстр глухо гарчав, закинувши голову назад. Клері побачила, як він проковтнув сенсор, помітила, як той рухається горлом. «Я наступна, – подумала вона, запанікувавши. – Я…»

Раптом звір почав сіпатися. У конвульсіях він скотився з Клері на спину, збиваючи ногами повітря. З пащі витекла чорна рідина. Хапаючи ротом повітря, Клері перевернулася на живіт і почала відповзати від монстра. Вона майже дісталася дверей, коли щось просвистіло біля її голови. Дівчина пригнулася, але було запізно. Щось поцілило їй у потилицю, й вона провалилася в темряву.

Крізь її повіки пробивалося світло – синє, біле та червоне. Пронизливе завивання переросло у звук, що нагадував вереск переляканої дитини. Клері відчула порив нудоти й розплющила очі.

Вона лежала на холодній вологій траві. Нічне небо гойдалося над головою, олов’яний блиск зірок затьмарювали вогні міста.

Джейс стояв на колінах біля неї та рвав на смужки якусь тканину. Його срібні браслети виблискували спалахами світла.

– Не ворушись.

Завивання глушило її вуха. Не послухавши Джейса, Клері повернула голову вбік – і її пронизав гострий біль. Вона лежала на галявині, за маминими ретельно доглянутими трояндовими кущами. Крізь листя дівчина розгледіла вулицю, де до тротуару припаркувався поліцейський автомобіль із сиреною і синьо-білою мигалкою. Уже навіть кілька сусідів підійшли повитріщатися. Двері автомобіля відчинилися, з авто вийшли двоє поліцейських у блакитній формі.

Поліція. Клері спробувала сісти, і її знову почало нудити. Вона схопилася пальцями за вологий ґрунт.

– Я ж просив не ворушитися, – прошипів Джейс. – Демон-хижак вжалив тебе ззаду в шию. Він майже здихав, тому укус несильний, але тебе необхідно забрати в Інститут. Не рухайся!

– Та істота… монстр… він говорив, – Клері аж затремтіла.

– Ти вже чула, як розмовляє демон. – Руки Джейса делікатно просунули смужку тканини попід її шию і зав’язали її. Тканина була покрита чимось воскоподібним, схожим на садовий бальзам, який її мама використовувала для пом’якшення рук, пересушених фарбою та скипидаром.

– Демон у «Пекельному лігві» нагадував людину.

– Це був ейдолон, демон-фантом. Вони змінюють свій вигляд. А от равенери так і виглядають. Не надто привабливі, але страшенно дурні, щоб їх це хвилювало.

– Він збирався з’їсти мене.

– Але ж не з’їв. Ти його вбила, – Джейс закріпив вузол і відсів.

Клері з полегшенням відчула, що біль у потилиці послабився. Вона помалу сіла.

– Тут поліція, – її голос прозвучав, як кумкання жаб. – Ми повинні…

– Вони нічого не вдіють. Хтось, напевно, почув твій крик і подзвонив у поліцію. Десять до одного, що поліцейські – несправжні. Демони знають, як замести свої сліди.

– Моя мама, – слова Клері насилу проривалися через розпухле горло.

– Твоїми венами біжить отрута равенера. Якщо не підеш зі мною, помреш протягом години.

Він звівся на ноги і простягнув руку дівчині, щоб допомогти їй підвестися.

– Ідемо.

Світ захитався перед її очима. Джейс притримав Клері рукою за спину. Від нього пахло брудом, кров’ю та металом.

– Ти можеш іти?

– Думаю, так.

Вона поглянула крізь густі квітучі кущі. Стежкою йшли поліцейські. Одна з них, тендітна білявка, тримала в руці ліхтарик. Коли вона підняла його вище, Клері побачила безтілесну руку, що була заточена до гостроти на кінчиках пальців.

– Її рука…

– Я ж