Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

для землян мовою. Власне, ось-ось мала розпочатися нова доба — день Святого Миколая. У кульку хлопець ніс буханець чорного хліба, триста грамів копченої ковбаси і банку кабачкової ікри — все, на що був спроможний гаманець новоспеченого кореспондента. Домофон спрацював — двері розсунулись і клацнули ззаду. Несподівано він зрозумів, що опинився в цілковитій темряві. Що за чудасія, адже півгодини тому тут було світло? Аби не впасти, хлопець намацав стіну, притримуючись за неї, почав шукати східці. Отакої! Згадав раптом, що в цьому під’їзді немає сходів, він не зможе вийти нагору пішки. До всіх квартир тут діставалися тільки ліфтом. Треба натиснути кнопку. Хоч якусь! Серце лунко закалатало. Цієї ж миті щось грюкнуло, і неонове світло вдарило в очі з розчинених дверей ліфта. У ліфті стояла Настя в сріблястій піжамі, нагадуючи амазонку в місячному сяйві.

— Мерщій заходь! Я згадала: опівночі в під’їзді вимикають струм і перестає ходити ліфт.

Євген відчув неймовірне щастя. Сталося небесне диво — по нього спустилася чарівна фея. Це був останній сюрприз четверга.

IV

А наступного дня вранці вся редакція обговорювала публікацію Холодія, присвячену річниці перебування Пасічника на посаді прем’єра. Свіжий номер газети, щойно принесений випусковим із друкарського цеху, ходив по руках, наче революційна листівка. Самого Олеся ще не було. Відтоді як цей двадцятишестирічний молодик став першим заступником редактора, його раніше одинадцятої годі було застати в кабінеті.

За мірками «Моєї України», Олесь міг називатися старожилом редакції, оскільки почав тут працювати з сімнадцяти років. Така дивна обдарованість юного журналіста пояснювалася просто. Його бабуся тоді очолювала партком видавничого комплексу. КПРС залишалося жити якийсь місяць, але бабця встигла зробити свою головну в житті справу — влаштувати онука в редакцію новоствореної молодіжної газети й тим самим забезпечити йому блискуче майбутнє. У свої вісімнадцять років Холодій у товаристві випускників журфаку мав трохи дивний вигляд, проте й сам не забарився вступити до університету. Поки молодий талант перебирав відділи і вправлявся у написанні інформаційних текстів, газета набирала м’язів і почала виходити тричі на тиждень. Молодому скакунові дозволяли брикати. За два роки на останній сторінці з’явився кросворд Олеся під оригінальним псевдо. А незабаром «Моя Україна» зустріла інавгурацію Президента різкою статтею Холодія, який упродовж виборчої кампанії критикував новообраного главу держави за «русофільські» погляди.

Мало хто тоді міг припустити, що Дмитра Чорняту заберуть працювати прес-секретарем нового господаря президентського палацу. Але саме так і сталося. А в редакції почали розігруватися власні палацові інтриги. Молодь вимагала посад. Старі кадри зазнали фіаско, не знайшовши в собі сили працювати під орудою вчорашніх учнів і майже всі звільнилися мало не в один день. Це ледь не спричинило зупинки виходу газети. У штаті залишилася незнищенна Козуб і молоді переможці, серед яких зухвалим талантом виділялася Лера Каперс. Вона перебралася в крісло заступника редактора, проте поводилася як перша особа в маленькому королівстві. Олесь, складаючи іспити в університеті, поки що скромно сидів на лаві запасних.

Газета надовго потрапила до президентської орбіти; журналісти активно літали на крилах закордонних візитів. Це тривало й після того, як Чорнята повернувся в крісло редактора. Відповідно, зросла передплата, яку за вказівкою «згори» проводили і рекламували в усіх куточках країни. Так народився бренд, почала по-справжньому відпрацьовувати набутий статус по тому, як надрукувала статтю Олеся Холодія про корупційні грішки попереднього керівника Кабінету Міністрів. Одночасно розпочалася й серія судових позовів екс-прем’єра проти «Моєї України». Ось тоді засукала рукави Віра Терентіївна Козуб. Чорняті цей невпинний потік позовів надокучав ще й тому, що свого часу отримав кредит, чим був зобов’язаний главі уряду, якого послали у відставку.

Якщо не брати до уваги цих прикрощів, то на завершення року в Холодія все складалося о’кей. Навесні він провів перший конкурс фотопортретів «Обличчя України». Упродовж вересня у Сіднеї працював спецкором на Олімпіаді. Щодня електронною поштою надсилав репортажі до редакції. Колеги захоплювалися професійною вправністю і талантами о молодого начальника.

Чубенко пробіг очима заголовок сенсаційної публікації і мимоволі скривився. Уже з першого абзацу стаття нагадувала страву, надмірно приправлену спеціями. Автор попереджав читачів, що постать нинішнього прем’єра не можна вкладати в жодне зі звичних кліше. Мовляв, шаровари, ікони і походи на Говерлу не вичерпують характеристики цієї людини, яка ввела в обіг такі крилаті вислови, як «маленький українець» і «любі друзі». Маємо справу з талановитим менеджером, який забезпечив небувале зростання економіки, писав Холодій. Далі відпускалося кілька шпильок попередникам нинішнього глави уряду. Стаття увінчувалася захопленим відгук про «енергетичного» віце-прем’єра. Щоправда, висловлювалося «велике суто людське розчарування» вчинком міністра Сергія Самохіна, який оприлюднив інформацію про нестачу вугілля на теплоелектростанціях країни. Це кидало тінь на успіхи уряду.

Олесь змовчав, про що два тижні кричали всі засоби масової інформації, — про інфляцію. Клієнти українських банків цього року викладали за гривневий кредит понад двадцять п’ять відсотків річних. Але не для того публікацію готували, щоб у когось виникали сумніви щодо урядової політики. Потрібно було показати кулак недоброзичливцям, і в цьому полягав сенс статті. Досвідчені журналісти мали на це гострий нюх. Але тільки не Євген, який вчитувався в рядки, намагаючись розібратися, хто ці люди, які «підставляють ногу прем’єру».

Зрозуміло було тільки, що ці негідники «тхнуть мазутом і коксівним вугіллям» і є ніким іншим як представниками «приблатньоних комерційних структур». Кілька разів згадувалися «енергоолігархи», якими «нашпиговано» парламент. Стилістика викликала асоціації з офіційними промовами одного з арабських лідерів, якому для визначення ворогів слугували вирази «шайтан» і «великий шайтан», залежно від того, про які недружні держави йшлося — маленькі чи великі. Вороги крилися також у редакціях «деяких центральних телеканалів і «незалежних газет». Звідти вели вогонь на знищення талановитого уряду. Чубенко звик до стьобу, але якби цей матеріал побачила викладачка української мови, — а вона у Євгена і Олеся була одна, — поза сумнівом, обурилася б страшенно. Газета давала вишукані характеристики парламентаріїв і урядовців на кшталт «маси істеблішменту» чи «обоє рябоє». Були тут і незграбні метафори, зокрема «залізна хватка тендітної руки Ю.»

В епілозі перед читачем поставав портрет героя, написаний у стилі доби соцреалізму. «Цей чоловік із вічно стомленими очима й великими селянськими руками — справді знакова постать для України. Сподіваємось, пройшовши з Божою поміччю вогонь