Читати книгу - "Святі і грішні"

— Доводилося вивільняти рибу з сітки?

— Рідко, — зізнався Степан Іванович.

— Нічого страшного. Не поспішай і не панікуй. Бог тобі допоможе.

Степан Іванович трохи натягнув сітку, відразу відчув биття риби. У ньому загорівся азарт. Все навколо перестало існувати для нього, крім сіті і риби.

Тягнув одностінку на себе. І вже бачив великого коропа — кілограма на півтора, і відчував його силу, коли рибина водила сітку з одного боку в інший, невблаганно наближалася до човна.

— Не натягуй полотно, — попередив його Петя. — Дай рибі свободу маневру.

Куди там. Степан Іванович щосили тягнув полотно на себе. Ось риба піднялася з води і, здавалося, зараз звалиться в човен. Степан Іванович для надійності спробував взяти її за зябра.

Відчувши смертельну небезпеку, короп рвонув, з усього розмаху вдарив рибалку по обличчю. Той упав на дно човна і впустив рибу. Ще одного удару вистачило коропу, щоб розірвати тонке полотно і вирватися на волю.

Петя засмутився, але не подавав виду.

— Нічого, — заспокоював інструктора. — На риболовлі всяко буває. Бог дасть, з таком не залишимося.

Бригадир не приховував своїх емоцій. Іван Іванович лаяв інструктора останніми словами, дорікав:

— Якщо не можеш витягнути рибину, треба було сидіти на березі!

— Ще є сітки, з Божою поміччю все одно що-небудь зловимо, — заспокоював його бджоляр.

Підчепив веслом чергову сітку і спокійно поплив по полотну, орієнтуючись по невеликих поплавцях. Незабаром стало ясно, що і в цій снасті є улов. Спокійно підплив до риби. Застиг біля неї, потім легко закинув рибину в човен. Вона билася в передсмертних судорогах. Могла розірвати полотно, вискочити з плоскодонки. Петя швидко виплутав коропа, поклав у сумку.

— Кілограма два-три є, — визначив на око вагу, — для юшки досить. Нормальне порося.

Іван Іванович почистив товстого жирного коропа. Степан Іванович назбирав дров — сухих гілок. І незабаром вони їли духмяну юшку, яка пахла димом, травами водойми. Навіть водій, який побував на весіллі, не відмовився від їжі.

Риболовля відволікла Степана Івановича від невеселих думок. Але куди від них подінешся, якщо бюро насувається невідворотно.

На наступний день, тобто в понеділок, знову постав перед секретарем. На цей раз не за викликом, проходила чергова нарада. Галина Павлівна оглянула його з голови до ніг, щоб переконатися, що вчора інструктор не повторив позавчорашнього дня. Той був тверезий як скельце, без будь-яких слідів похмілля.

— Доповідай обстановку, Степан Іванович, — сказала жінка.

— Склалося позитивне враження. У господарстві порядок, дисципліна, всі люди трудяться. Як в рільництві, так і в тваринництві — відмінні результати. З колгоспом «Батьківщина» нікого поставити поряд не тільки в районі, але й в області.

— А як з досвідом?

— Формально, краще не придумаєш, безліч заходів провели. А в дійсності нічого не змінилося.

— Знову на амбразуру лізеш.

— Це моя особиста думка.

— Можеш залишити її при собі.

— Щоб доповідати на бюро про позитивні зміни, їх треба побачити. У колгоспі «Батьківщина» не відбулося жодних змін.

Галина Павлівна довго сиділа мовчки. Переварювала інформацію. У кабінеті стояла гробова тиша. Ніхто з працівників відділу не виказував жодних емоцій. Люди боялися втручатися в конфлікт.

— Тобі все-таки доведеться шукати іншу роботу, правдолюб, — нарешті не витримала жінка.

— Висловив свою думку, а доповім, як ви хочете, — відповів інструктор.

– Іди з моїх очей, щоб не бачила і не чула тебе. Ще раз подумай про своє майбутнє.

Степан Іванович спустився в кабінет на перший поверх, а Галина Павлівна деякий час продовжувала нараду, а потім пішла до Першого, щоб доповісти про хід підготовки на бюро. Об'єктивно розповіла йому про ситуацію, яка склалася. Перший не приховував свого обурення і не соромився у виразах.

— Мені цей комунар вже набрид. Якщо ви не можете знайти на нього управу, то давайте щось робити разом. Це ж треба дійти до такого. Весь район на вуха поставили, провели таку величезну роботу, щоб отримати позитивну оцінку обкому партії. А якийсь інструктор стверджує, що в районі нічого не робиться в цьому напрямку.

Галина Павлівна довго не говорила йому нічого у відповідь. Але потім зважилася відверто висловити свою думку і промовила:

— На жаль, якщо дивитися в корінь проблеми, то він має рацію. На районному рівні ми провели ряд формальних заходів. Заборонили продавати спиртні напої. Але люди як пили, так і продовжують пити. Значить, наші зусилля не дають очікуваного результату.

– І ви туди ж! — обурився Клоков.

— Кажу, що є. Наше населення нишпорить по обласному центру, по сусіднім районам в пошуках спиртного. За даними РВВС, різко зросло самогоноваріння.

— Що ви пропонуєте? Піти проти лінії партії? Сказати, що з пияцтвом не треба боротися? І що зараз робиться, це дурість?!

— Навіщо ж. Давайте внесемо реальні пропозиції, які можуть привести до зменшення вживання спиртного. Це буде не запаморочення від уявних успіхів, а реальна робота. І, я впевнена, вона дасть позитивні результати.

— Ваші пропозиції. Тільки конкретно.

— В першу чергу по кожному господарству скласти списки людей працездатного віку, які не працюють, але займаються продажем самогону, п'ють. Розглянути їх поведінку на сходах громадян, вжити до них заходів впливу відповідно до нашого законодавства.

— Не маємо часу оцінювати обстановку, розробляти ще якісь заходи, переглядати те, що вже зроблено, — не витримав Перший. — Від нас чекають результатів вже сьогодні. Про зону тверезості в нашому районі повідомлено в ЦК. І якщо ми тут будемо щось вигадувати своє, обком зробить оргвисновки не тільки по вас з інструктором, а й по мені. Ви хочете працювати?!

— Хочу працювати і приносити якусь реальну користь району.

— А я не хочу користі району?!

— В цьому ніхто не сумнівається.