Читати книгу - "Святі і грішні"

— З весілля, випийте за здоров'я нареченого і нареченої.

Ніхто з трьох чоловіків не ворухнувся.

Інструктор обурився на таку увагу, знають же, сухий закон, навіть тут дістали з горілкою.

— Потрібен їм ваш сухий закон, у них відбулася в житті така важлива подія, а ви зі своїм сухим законом, — спокійно промовив Іван Іванович.

Водій дістав з пакета пляшку «Столичної».

— Та це й не молоді зовсім, — продовжив бригадир. — Це з запасів Миколи Семеновича. Звідки взятися «Столичній» у молодих. У кращому випадку «Андроповську» б дістали. Давай, Стьопа, пригубимо.

— Не хочу. Завтра нас збирає Галина Павлівна.

— Тоді і я не хочу. Після каші нема паші — кажуть наші друзі-українці. Після меду горілка не йде.

Водій, між тим, розклав закуску, опустився на покривало.

— Ти з нами? — запитав Руднєв.

— Так. Голова і Семенович наказали після всього відвезти інструктора додому.

Степан Іванович вкотре розповів бригадиру про ситуацію, яка складалася в районі і країні, просив дати ради, що робити.

— Мені здається, що ніхто по-справжньому не бореться з пияцтвом і алкоголізмом, — сказав стурбовано він.

— Все, як раніше, Микиті Сергійовичу свита доповідала про величезні успіхи по вирощуванню кукурудзи, ця тема не сходила з газетних шпальт, з передач радіо і телебачення. Пізніше Леоніду Іллічу водили по вухах, як його любить простий народ, які у нього величезні заслуги перед ним. Зараз відбувається те ж саме. Свита намагається довести Михайлу Сергійовичу, що з пияцтвом у країні покінчено. А все починалося з Йосипа Віссаріоновича. Це йому пестили слух рапортами про величезні перемоги в країні, тобто говорили те, що він хотів почути, — зробив невеличкий екскурс в історію Іван Іванович.

— Вирубали виноградники, створили тисячні черги біля нечисленних горілчаних магазинів, розвели самогоноваріння, чоловіки п'ють різну отруту. Хіба можна назвати цю дикість нормально організованою кампанією!? Це знущання над людьми. Так я розцінюю нинішню боротьбу за тверезий спосіб життя, — поскаржився старому партійному працівникові інструктор.

— Не переможними рапортами треба займатися, а реальними справами. Ти вже дещо бачив. Подивися на поле нашої бригади, трохи далі за ставком, — вказав інструкторові товстим пальцем бригадир.

Степан Іванович побачив чорне поле з горами гною. Воно виглядало дивним в той час, коли навколо буяла зелень, дозрівали зернові.

— Це наші чисті пари. Скрізь гори гною. Очистили від нього найбільший в районі тваринницький комплекс. Найближчим часом внесемо гній, щоб на наступний рік поля порадували хліборобів. А що відбувається в більшості господарств? Там сумлінно перевертають виснажену землю, сподіваючись на чудо — високий урожай. Цього ніколи не буде. Керівники і фахівці під тиском місцевої влади займаються самообманом. А на цих полях, які перед тобою, в наступному році отримаємо високий урожай.

Іван Іванович заклав руки за голову, майже потонув у різнотрав'ї. Притиснувся до землі-годувальниці. Розкинув ноги. Темно-карі очі Івана Івановича дивилися в бездонне небо. Запилене обличчя ветерана було спокійно і зосереджено.

— Пияцтво завдає величезної шкоди. Але проводити весілля за чашкою чаю з ментальністю та звичаями нашого народу, це, вибач мене, справжнісінька дурість, — сказав він трохи згодом.

— Був учора на весіллі, — зауважив Степан Іванович, — знаю. На столах чай, а гості язиками не ворочають.

— Тобто замість реальних заходів на рівні всієї країни займаємося обманом, щоб доповісти дорогому і коханому Генеральному секретарю: з пияцтвом — покінчено. Дійсно, тільки в нашому селі не працює більше третини працездатного населення. Люди спилися, опустилися на дно, але з ними ніхто не працює, нікому вони не потрібні. Крадуть, гонять самогон і торгують ним. Так і живуть, — сказав Іван Іванович. — Треба поцікавитися, чому не працюють, за рахунок чого живуть. Тоді в сільській раді проясниться обстановка. Без гучних слів, по-діловому розібратися в цьому питанні, а потім прийняти конкретні заходи.

— Я до цього закликаю районне начальство. Але замість копіткої роботи з населенням вони хочуть гучних, миттєвих перемог, — погодився з ним інструктор.

— Вони хочуть прокукарікати в ЦК КПРС: ваші вказівки виконані! Ми домоглися повної і безповоротної перемоги над цим злом. А там — трава не рости, — додав Іван Іванович.

— Що мені в цій ситуації робити? — запитав інструктор у ветерана. — Прикинутися дурником: рапортувати про перемоги. Або сказати все, що я думаю?

— Це залежить тільки від тебе. Який вибір ти зробиш, — відповів йому Іван Іванович. — Я визначився давно. Говорив і буду говорити те, що думаю. Вже тут, на посаді бригадира, мені пропонували роботу керівника і в районному центрі, і в обласному, головою колгоспу. Але я нікуди не пішов, знаючи свій характер. Тут я можу говорити що завгодно і кому завгодно. Мене нікуди не зашлють. Хіба що розжалують в рядові колгоспники.

— Що робити мені в моєму становищі? — Не відставав від ветерана інструктор.

— Розумієш, твоя співдоповідь на бюро райкому абсолютно нічого не змінить. Раз обком хоче узагальнити досвід нашого господарства, він це зробить. Якщо ти спробуєш сказати правду, що відбувається в дійсності з пияцтвом і алкоголізмом, ти зробиш шкоду тільки собі. Тебе чекає моя доля, — відповів йому Іван Іванович.

— Тому мені треба доповісти на бюро, що у вашому господарстві з пияцтвом покінчено? — запитав у нього інструктор.

— Так і говори. Ти ще молодий. Рано в заслання відправлятися. Треба сина вивчити, ввечері сходити куди-небудь відпочити з дружиною. Сокиру обухом не переб'єш, — ось і все, що я думаю з цього приводу.

Чоловіки надовго задумались. З цієї мовчанки їх вивів бджоляр. Погладив руками бороду і запитав:

— Приготуємо юшки? У мене сіті стоять. З Божою допомогою рибки зловимо.

— Давай юшку, — підтримав його Іван Іванович.

— А я хочу половити рибу, — загорівся ідеєю Степан Іванович.

Спустилися до ставка. У кущах стояла стара плоскодонка. Вона вміщала лише двох осіб. Івану Івановичу довелося залишитися на березі.

Петя взяв коряве весло, відштовхнувся від берега. Трохи проплив, понишпорив