read-books.club » Сучасна проза » Гра у вoйнушку 📚 - Українською

Читати книгу - "Гра у вoйнушку"

94
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Гра у вoйнушку" автора Баса Джанікашвілі. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 17 18 19 ... 31
Перейти на сторінку:
зрадів, але потім здогадався, що вони приїхали без родин. Це були будівники Сіоньської ГЕС, і вони ходили в нього протягом чотирьох років. Після того, як будівництво ГЕС закінчили, він стояв на самоті два роки. Потім ці землі віддали геологам, і зараз геологи та їхні родини ходять у нього. До сьогодні, між іншим. І йому радісно!

Та до цього, у грудні 1921 року, його привезли з Кутаїського району, розібраного на дошки, мокрого, і кинули на землю. Він на власні очі бачив, як копали велику яму, і спочатку він подумав, що вони хочуть зробити труну, та коли почали збирати, забили багато цвяхів, скріпили й приладнали двері, вирізали круглий отвір на дні й встановили на яму так, немов він хотів повиснути, пофарбували й укріпили, з боків установили великі колоди, а внизу залили цемент, він зрозумів, що з нього створили туалет.

На кілька днів його лишили на самоті, й він так і висів над величезною ямою й думав, що от-от впаде, та коли три дні потому один з його збирачів зайшов усередину і сходив у нього, він зрозумів, що врятований і йому не загрожує поховання у ямі.

А ще раніше, до 1903 року, він був деревом у лісі Гурії, біля села Набіко, і якийсь гурієць зрубав його. Велика сокира стяла його і повалила. Зрубане дерево притягли до селища, яке називали Ланчхуті, і цю величезну колоду порізали на десять шматків однакової товщини, а шматки перерізали навпіл. Так стало одне гурійське дерево двадцятьма шматками. І після цих страждань і до 1935 року, тобто 32 роки, воно лежало на складі дерева Ланчхутського району. І ось у серпні 2008 року воно тут — туалет у Сіоні. Він же toilet, або виходок по-нашому.

До нього заходило багато відомих людей, і зараз заходить. Тут відпочивали такі люди, чиї фото друкували у журналах-газетах. Багатьох з них він бачив на власні очі.

— Зараз я не перерахую прізвища, але з-поміж них були й парламентарі. Так, і міністри, й актори, і співаки. Був навіть один драматург.

— Що ви думаєте про російсько-грузинську війну?

— Нічого доброго, але перше хочу, щоб ви на мене поглянули і добре роздивились. Я дійсно схожий на сільський загальний туалет? Дошки вже випадають. Я згнив від старості. Вже довший час у мене немає дверей. Я туалет без дверей. Через це нервується багато хто з відвідувачів, та що поробиш? Я ж сам не можу зробити двері! Я немов упав. Покосився набік і майже ліг. Але не маю на це права. І роблю все можливе, щоб цього не сталося. Ви не бачите, мабуть, у чому проблема. На цій території відпочиває тридцять сімей. Це приблизно сто душ. Тепер уявіть, це проста арифметика, скіль­ки разів заходить сюди одна людина і скільки часу проводить тут. Тому клієнти в мене є завжди. Та я в жахливій запарці. Я дуже постарів, і народ вже не соромлячись, відкритим текстом сварить мене. Я не ображаюсь. Добре їх розумію. Життя дуже усклад­нилось. Коли відпочиваєш тут, у цих умовах, хочеться трохи більше комфорту. Розумію, авжеж.

— Що скажете про родину Дарчія?

— Та що я можу сказати? Віра — дуже добра жінка. Гівіко, її син, до мене не заходить, гидує, боїться впасти в мою яму.

— А Гурам? Що скажете про Гурама?

— Це безсовісний чоловік. Постійно ганить мене. Що я йому зробив? Якщо він так мене не любить, нехай витягне трохи грошей з кишені й відремонтує. Будинок він купив, а туалет тому будинку не потрібен? Я що, зайвий? Не розумію цих грузинів! Вони, навіть якщо вдома на…

— (Перебиваю.) Ви в цьому селі найстарший. Бачили багато чого й доброго й маєте, мабуть, і неприємні спогади. Як оцінюєте російсько-грузинську війну?

— Дуже складно дивитись на те, що зараз відбувається над моєю головою.

— Дуже дякую. Бажаю успіхів, і до наступної зустрічі.

Лалі

— Якого першим вбити? — спокійно спитала дружина.

Гурам подивився Вірі в очі:

— Якого хочеш.

Віра задумалась. По одному оглянула «гостей» і дійшла такого висновку:

— Давай першим буде той, хто першим впав.

Гурам поцілував Віру в чоло і вперше за два останніх роки відчув себе щасливим.

«Що таке життя, — знову заглибився в роздуми Гурам Дарчія, — проблеми, проблеми і ще раз проблеми. Що є сутністю життя? Дитина. А що таке дитина? Дитина — це майбутнє. А що таке майбутнє? Майбутнє — це проблема. Коло замикається. Але інколи стається так, що проблема вирішується, і тоді з новою надією дивишся на поточну подію, — Гурам перевів свої думки на третю особу, — от, наприклад, як сталося так, що його родина опинилась перед загрозою руйнування? Не пам’ятає. Це, мабуть, відбувалося поступово, крок за кроком, крапля за краплею. Коли надумуєш покинути родину, це не вирішується одним порухом руки. Але що буде, якщо він все ж таки піде з дому? Що зміниться? Його роман, як запитання без відповіді, зайшов у глухий кут. Лалі, як і кожна жінка, потребує більшої уваги. Що більше минає часу, то складніше йому впоратись з її натиском. Лалі вже просить Гурама розлучитися. І якщо зараз вона поки що не каже про це прямим текстом і обмежується лише порадами, то за місяць-другий поставить питання руба. Або Лалі, або дружина. Класика! Історія чоловіка та його коханої. І що буде потім? Гурам піде з

1 ... 17 18 19 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гра у вoйнушку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гра у вoйнушку"