Читати книгу - "Чортів млин: Казки про чортів"

Став коло вогню, сушить одяг. Потім сів на лавицю і гріється. Тут так добре, а надворі темна ніч, дощ ллє, грім бухає! Чоловік думає собі: «Хто тут живе й чим так гарно пахне?..» Подивився на стіл, а там усяка їжа й пиття: м’ясо печене, курка, калачі — що лише загадати!

«От, — каже собі чоловік, — вже нагрівся, а тепер наїмся…»

Сів до столу й почав уплітати, їсть то одне, то друге, й попиває. Їв і пив доти, доки в нього лізло. А потім набив люльку, запалив її та й палить…

Раптом дивиться, а поряд на лавці паскудна чорна кішка на нього очі витріщила. Хотів відігнати, а вона тієї ж хвилини щезла.

«Гм! — думає чоловік, — не бачив, коли з’явилася, не бачив, куди й зникла. Здається, на своє нещастя потрапив я у чортову хижу».

— Так і є… — озвався голос.

Бідолашний чоловік глянув у той бік, звідки почув голос, а там таке собі бабище сидить, що на неї й дивитися страшно: стільки на ній зморщок, як у циганки на спідниці зборок, носище такий довгий, що коли голову схиляє, то в землю впинає. А той ніс із заліза: коли по ньому ударити, то гуде, як дзвін… Баба говорить:

— Так, так, чоловіче, потрапив ти до чортової хижі. Я чортова мати. Зараз прийде із пекла мій син і візьме тебе в руки. А коли я йому скажу, що ти його обід з’їв, то ніхто тобі не позаздрить!..

Почув оце чоловік, і аж мороз пішов по ньому. Зубами цокотить. А баба продовжує:

— Тут помочі ніхто тобі не надасть! Ніякої. Ти пропав навіки. У пеклі чорти вилами будуть тебе штрикати, гарячою смолою поїти, у бочці із сіркою кожного дня купати. Добре тобі буде?

— Бідний я бідний! — благає чоловік. — Допоможи мені. У мене купа дітей. Що буде з ними? Усі загинуть без батька, без матері!

А баба своє белькоче:

— Підеш до пекла! Там тобі є місце. Я, може, тобі б допомогла, але за просто так цього робити не буду.

— Красунечко, допоможи мені! Що хочеш тобі зроблю, лише хай мене твій син до пекла не несе!

— Добре. Допоможу, якщо вчиниш те, що накажу. Діло не важке.

— Я на все згоден!

— Тоді тебе врятую від пекла, зроблю щасливим та багатим, коли ти зі мною одружишся.

Чоловік, як це почув, то мало з ніг не впав. Оце таке! Щоб він узяв собі за жінку стару бабу із залізним носом?! Що люди скажуть, коли побачать в селі, яку відьму він привів до хати?

А баба своє:

— Так, так, чоловіче! Ти бідний. У тебе діти, а жінки немає. Візьмеш мене й побачиш, як добре тобі буде. Та й твоїм діточкам. Я їх буду в маслі-молоці купати, а палицею по хребту мастити… То згоден?

Що робити? І залізноносу не хочеться брати, але й у пекло йти немає сенсу.

— Добре, — погодився. — Візьму тебе за жінку, тільки врятуй від пекла!

— Домовилися! А тепер збираймося до тебе, щоб ми до ранку були вже на місці.

Та й відразу вибігла з хати, наче молодиця. За якусь хвилину привела віслюка. Потім принесла мішки й повела чоловіка до підземної комори. А там чого тільки нема! Всілякий одяг дорогий — чоловічий і жіночий, їжа та пиття, яке лише загадати… Гроші золоті й срібні, дорогоцінне каміння різних кольорів…

Баба каже:

— Дорогий мій чоловіче, все це твоє й моє. Пакуй у мішки, що в них тільки влізе, повеземо до твоєї хати.

Насипали золота, срібла, діамантів, напакували дорогого одягу, а зверху поклали їжу і напої. Мішки звалили на візок, що напоготові стояв біля хати. Впряг чоловік віслюка, і рушили в дорогу.

Їхали цілу ніч, дрімаючи на возі. Коли розвиднялося, вже були на краю лісу.

Баба говорить:

— Не поспішай, спочиньмо тут на травичці зеленій.

Чоловік спинив віслюка; позлізали вони з возика, розв’язали мішки й почали пригощатися. Силує баба чоловіка:

– Їж, дорогий мій, їж! — і вибирає йому найсмачніше.

Але чоловікові тепер не до їжі і не до пиття. Усе думає, як би позбутися такої біди!

А баба наїлася, випила пляшку міцного вина, випила другу, сп’яніла і заснула.

Чоловікові не треба нічого більше. Поплював у руки, взяв сокиру та так гупнув обухом по бабиному залізному носі, що той переломився. Баба закричала несамовитим голосом, а далі простерлася долілиць, разів двічі тріпнулася й померла. Але коли чоловік вдарив по її носі, той так загудів, що почули в пеклі.

— Го-го! — закричав чорт. — Моїй мамі хтось ніс переломив… До нього! Треба схопити!

І зразу вискочив із пекла.

А чоловік, гадаєте, сидів на місці? Не чекав ні хвилини. Скочив на воза й ломакою гатить віслюка. Осел-неборака не зрозумів, у чому річ, і перелякано помчав що було сили. У возика тільки задок заплигав то в один, то в другий бік.

Уже недалеко було до села, коли чорт вискочив із лісу і знайшов свою матір з переломленим носом. Озирнувся, побачив возика і побіг за ним.

Догнав чоловіка саме в ту хвилину, коли той вже повертав до себе у двір.

— Злодій, вбивця! — вигукує чорт. — Далі тобі не жити!

— Пусти! — кричить чоловік. — Тут уже я пан!

Чорт таки тягне чоловіка, а той не дається — вчепився за стовпа.

На крик вибігли діти: кострубаті, замащені, у дранті. Почали галасувати:

— Ой, батько привів нам чорта! Обдеремо його й зі шкури пошиємо черевики!

— Будемо мати й м’ясо!

— А з чортових рогів будуть нам дудки!

Чорт перелякався і почав просити чоловіка:

— Пусти мене, ніколи не буду більше тобі шкодити.

А чоловік каже:

— Не пущу, бо мої діти будуть голодні.

Та чорт таки вирвався. Озирнувся вже аж коло лісу. Вхопив свою матір і скочив просто в пекло.

А чоловік завів у двір віслюка із возиком і від того дня так забагатів, що не було такого багача в цілій окрузі.

Звідки взявся хромий чорт

Кажуть, що є один чорт хромий. А чому? Бо з вояком силу міряв.

Служив у царя вояк. Як відслужив дванадцять років, прийшов за платнею.

— Яку тобі платню дати? — звідує цар. — Дав би тобі грошей — можуть тебе розбійники вбити за ті гроші, дав би тобі документ з моїм