Читати книгу - "Граф Дракула"

«Маленька дитинко, ось я тримаю ваші ручки, ви мене поцілували; якщо після всього цього ми з вами не станемо добрими друзями, то більше такого не випадатиме. Дякую вам за вашу ніжність і чесність у ставленні до мене і… до побачення». Він випустив мої руки, взяв капелюха і, жодного разу не озирнувшися, прямо пройшов до дверей, без сліз, без вагань і без хвилювання; а я ось плачу, як дитина. Люба моя, я така схвильована, що не в змозі писати про своє щастя відразу після того, що повідомила тобі; я не хочу говорити про номер третій, доки не буде повного щастя. Вічно любляча тебе Люсі.

P. S. Про номер третій мені, дійсно, не потрібно й повідомляти тобі? Все відбулося так безладно; мені здалося, що все сталося в одну мить; здається, не встиг він увійти до кімнати, як руки його схопили мене, і він укрив мене поцілунками. Я дуже, дуже щаслива й абсолютно не знаю, чим я заслужила на це щастя.

До побачення.

Щоденник лікаря Сьюарда

(записано фонографічно)

25 квітня.

Повна відсутність апетиту. Не можу їсти, не можу відпочивати, так що замість усього — щоденник. Після вчорашньої відмови відчуваю якусь пустоту; в моєму нинішньому стані єдине полегшення — робота, тому я й подався до своїх хворих. Особливо довго валандався з одним пацієнтом, який мене глибоко цікавить: у нього дуже дивні ідеї. Він до того не схожий на звичайного божевільного, що я твердо вирішив вивчити його докладніше; сьогодні мені вдалося підійти ближче, ніж будь-коли до єства його таємниці. Я абсолютно засипав його запитаннями, розпитував найдокладніше про все з метою довідатися про всі причини його галюцинації; звичайно, це було жорстоко з мого боку. Тепер я це бачу. Я ніби прагнув зловити центральну точку його ненормальності — річ, якої я уникаю стосовно інших пацієнтів. Ось його curiculum vitae[5]:

Р. М. Ренфілд, 59 років. — Сангвінічний темперамент; велика фізична сила; хворобливо збуджується; періодично піддається нападам чорної меланхолії. Я гадаю, сангвінічний темперамент доведе пацієнта до повного розумового божевілля; можливо, що він небезпечний; навіть дуже вірогідно, що це небезпечний, хоча й безкорисливий чоловік. Моя думка стосовно цього така: якщо «я» — точка божевілля, то доцентрова сила врівноважується відцентровою; якщо дім або справа і т. п. — точка божевілля, то остання сила переважає і може врівноважитися лише яким-небудь випадком або цілою серією випадків.

Лист Квінсі Моріса до шановного Артура Холмвуда

25 травня.

Дорогий мій Арчі!

Ми розповідали один одному історії при бівуачному вогні в преріях, перев'язували один одному рани після спроби висадитися на Маркізах і пили за наше спільне здоров'я на берегах Тітікака. Тепер у нас знайдеться ще більше матеріалу для розповідей, знайдуться інші рани, які потрібно загоїти, і є за чиє здоров'я випити. Чи не хочете ви завтра увечері провідати мене? Запрошую вас, бо напевно знаю, що ви завтра будете вільні, бо мені відомо, що одна леді запрошена на завтра до обіду. До нас приєднається тільки одна особа — наш давній приятель Джон Сьюард. Він теж прийде, і ми обидва питимемо за здоров'я найщасливішого із смертних, якого любить найблагородніше і найгідніше серце. Ми обіцяємо вам теплий прийом і любов та питимемо тільки за ваше здоров'я, чому запорука ваша права рука. Крім того, ми готові присягнутися, що доставимо вас додому особисто, якщо виявиться, що ви забагато випили за якусь, відому вам, пару очей. Отже, чекаємо на вас.

Вічно і незмінно ваш Квінсі Моріс.

Телеграма від Артура Холмвуда до Квінсі П. Моріса

26 травня.

Розраховуйте на мене в будь-якому разі. У мене є новина, яка примусить вас розвісити вуха.

Арчі.

РОЗДІЛ ШОСТИЙ

Щоденник Міни Мюррей

24 липня. Уайтбі.

Люсі зустріла мене на вокзалі, звідки ми поїхали відразу до них додому, в Крешенд. Чарівна мальовнича місцевість. Маленька річка Еск протікає тут глибокою долиною, що розширюється поблизу гавані. Долина потопає в зелені, що надає надзвичайної краси місцевості, причому берег річки такий крутий, що коли стоїш угорі, то долину зовсім не видно. Будинки в старому місті під червоними дахами і нагромаджені один на одного, як на краєвидах Нюрнберга. На самій околиці над містом височіють руїни абатства Уайтбі, зруйнованого данцями. Між руїнами і містом видніється парафіяльна церква, оточена цвинтарною огорожею, всередині якої багато могил і пам'ятників. Я вважаю, що це найкрасивіше місце в усьому Уайтбі, оскільки воно знаходиться якраз над містом, і звідси чудово виглядають гавань і бухта; тут знаходиться також і мис Кетлнес, який виступає далеко в море. Мис так круто спускається в гавань, що частина берега сповзла далеко за дорогу. В огорожі розташовані лави; тут гуляє багато народу і просиджує цілими днями, милуючись мальовничим краєвидом і насолоджуючись чудовим повітрям. Я сама дуже часто приходитиму сюди і працюватиму. Ось і зараз я сиджу тут, тримаючи свій зошит на колінах, і прислухаюся до розмови трьох старих, які сидять біля мене. Вони, здається, цілісінький день нічого не роблять, сидять тут і базікають.

Гавань розташована просто піді мною, причому віддалений бік є гранітною стіною, що далеко виступає в море і загинається до краю, де знаходиться маяк. Виступ цей із двох боків оточений важким масивом води. Із внутрішнього боку він, вигинаючись, врізається в сушу і закінчується біля другого маяка. Між цими обома молами[6] знаходиться вузький прохід до гавані, яка набагато ширша за прохід.

Із зовнішнього боку гавані майже півмилі тягнеться велика круча, гострий край якої далеко виступає з-за південного маяка. Біля самої кручі знаходиться бакен із дзвоном, тужливі звуки якого розносить вітер у негоду.

Сюди прямує досить кумедний старий! Він, мабуть, страшенно старий, бо все його обличчя покраяне зморшками, як кора дерева. Він сказав мені, що йому близько ста років і що він був матросом у риболовецькому флоті в Гренландії за часів битви під Ватерлоо.

Я вирішила, що від нього можна буде дізнатися багато цікавого, тому я запитала його, чи не схоче він розповісти мені що-небудь про лови китів у минулому. Тільки він всівся, щоб почати розповідь, як годинник пробив шість, і він негайно підвівся, сказавши:

— Я повинен іти додому, міс. Моя онучка не любить чекати, коли у неї готовий чай, адже мені буде потрібно чимало часу, щоб видертися