Читати книгу - "Зворотний бік сутіні"

— Що, у вогні? Тобто ти хочеш спалити стрічку? — Мор сердито вишкірився.

Навія перелякано витріщилася на сердитого Морока. І вже не знала, що їй робити: продовжувати ритуал чи припиняти.

— Повелителю, це ж лишень шматок тканини, це не частина твоєї онуки… Е-е-е-е, але якщо ти не хочеш, тобто якщо знаття правди для тебе неважливо, то я не стану проводити ритуал. То що накажеш?

Мор сердито дивився на Навію. Клята баба, знає, як боляче вкусити… Та тьху, і чого це він раптом так розкис? Навпаки, він має бути сильним зараз, як ніколи, і помститися тому невдасі, який вбив його онуку.

— Продовжуй, — майже прошипів.

Навія радісно кивнула. Стрічка лежала на розсипаному порошку. Навія заходилася щось шепотіти над стрічкою. Вчувалися слова прамови.

Тоді жінка різким рухом скинула перед собою руки, накрила долонями місце чаклування, на якусь мить вмовкла, тоді різко сіпнулася, наче торкнулася чогось гарячого, відступила крок від каменю та щосили дмухнула на нього.

Стрічка запалала. Блакитні язики полум’я з маленьких починали рости, більшали й більшали і врешті, коли зробилися завбільшки з людину, Навія знову гаряче забубоніла собі під ніс. Тоді вийняла з іншої кишені маленьку чорну скриньку, відімкнула її, взяла пучку того, що там було заховане, а мало воно золотистий колір, та легким рухом кинула в полум’я. І…

У полум’ї з’явилася фігура жінки. Вбрана в білі шати, з піднятими вгору руками, наче для вітання. Обриси її тіла ставали більш чіткішими, можна вже було розгледіти складки на її шатах, охайно вкладене волосся на голові, заколоте серпом, чорні аметистові очі з зірками всередині…

Мор і Навія промовили разом і дуже-дуже здивовано:

— Мара…

Тільки голос Навії був щасливий, а Мора — розчарований і розлючений.

— От тобі й правда, Повелителю Море. Жінка в білому. І чомусь я зовсім не здивована.

— Жінка в білому, — просичав Мор, простягаючи перед собою руки, наче збирався когось вхопити за шию. — Це не Магура? Це не Магура… Це Мара? Я вб’ю її, вб’ю. Як вона могла?

Мор рушив уперед, спіткнувся. Навія ледве встигла перехопити його руку, щоб чоловік не полетів у полум’я. Шарпнула його на себе. Він різко розвернувся спиною до вогню, оступився, впав на коліно і вже не міг бачити, як за його плечима фігуру Мари почало змінювати інше жіноче зображення. Навія впізнала його. Але це ще було не все, третя картинка раптово чітко та зрозуміло заступила собою дві попередні. У вогні стояв теперішній справжній власник стрічки, точніше власниця. Але для чого Мору знати правду? Поки Мор зводився на ноги, Навія сипнула у вогонь ще трішки золотого піску. Вогонь весело зашипів, спотворюючи язиками видиво, голосно кахикнув і загас, густо розсипавшись на дрібні іскри.

Мор тим часом підвівся з коліна та розгублено роздивлявся залишки чарівного багаття.

— Я ніколи вас, жінок, не зрозумію. Ви всі трохи навіжені… Навіть безсмертні. Що ж тоді дивуватися ще немудрій і геть юній безсмертній, якщо мудрі та перевірені тисячоліттями чинять препаскудно? Слід терміново скликати Рать світів.

Навія тримала Мора за руку:

— Стій, Правителю, ще встигнеш зі зборами. Тепер ти бачиш, хто тобі вірний друг, а хто брехун і зрадник. Так-так, і хоч Мара моя рідна сестра, хоч я й досі її люблю, та правда понад усе. Пообіцяй мені, Правителю, що по справедливості покараєш винуватих.

Мор зміряв Навію з ніг до голови втомленим сердитим поглядом. Та аж зіщулилася під ним. Чоловік невдоволено хмикнув:

— Що? Пообіцяти тобі? Та хто ти така, жінко? Я також за те, щоб було винних покарано. Але з чого ти взяла, Навіє, що вбивство моєї онуки — то справа рук твоєї сестри? Мальва і її онука. Навіє, дорога! Я — чоловік, але це не синонім слова «телепень». Я знаю, як сильно ти «любиш» свою сестру, і тому врочисто обіцяю: винуватці цього злочину будуть знайдені та покарані. Справжні винуватці, не підставні. І якщо з’ясується, що Мара до цього причетна, то… Пощади не буде. Але якщо з’ясується, що у цьому винувата ти, то від тебе залишиться тільки купка попелу. Зрозуміла?

Навія схилилася над каменем, де щойно палав вогонь, розгребла руками попіл, дістала зелену стрічку цілу та неушкоджену. Простягнула Мору.

— Я все зрозуміла. Візьми стрічку. Я знаю, що таке пам’ять.

Мор мовчки взяв стрічку, запхав її в кишеню, невдоволено скривився. Він ніколи не повірить цій жінці. Ніколи.

Навія схопила Мора за руку і заговорила. Була геть збентежена.

— Але, Море, ти ж сам щойно бачив у вогні правди Мару… — почала виправдовуватися.

Мор перебив, вириваючи свою руку з її долоні:

— Я щойно бачив, Навіє, як ти вправно смикнула за мотузочку, і тільки. Так, стрічка належить Марі, і вона її дала Мальві, але… Що до чого — потрібно з’ясовувати. І, знаєш, слава Сварогу, не ти будеш це вирішувати. Ти ж ненавидиш усіх. Ненависть — це руйнівна сила.

Навія недобре блиснула очима, криво посміхнулася. Вона не стала заперечувати Мору. Лишень стенула плечима, наче говорила: «Розбирайся-розбирайся, а ми подивимося, за ким правда!»

Мор кивнув їй, буркнув: «Дякую, Навіє. Най Чорнобог береже тебе», — і, карбуючи крок, рушив у бік Храму Чорнобога. Він мав віддати деякі розпорядження.

Той, хто посіяв вітер, обов’язково пожне бурю. Навія задоволено потирала руки… Сумніви було посіяно в душі Мора. Вона ніколи і нізащо не зізнається в тому, кого насправді вона побачила в дзеркалі вогню. Велика дяка сірому другу за підказку. Згадала ту мить.

Їх усіх за наказом Мора було послано нишпорити по кущах і закапелках з обох боків Мертвої ріки та шукати Мальву — чи живу, чи мертву. Навію дратували такі накази, та мусила скорятися, знаючи несподівано палку любов коханого Мора до тої малої задрипанки. У списку ворогів Навії вона тепер стояла на другому місці, звісно, після Мари.

Мара — рідна кров, та нерідна по духу. Навія пам’ятає той день, коли сестра народилася. Авжеж, хіба забудеш час, коли ти перестала бути для найрідніших центром турботи, розуміння й любові. Навія вже тоді займалася у Вчителів у Храмі Чорнобога. І найкращим приятелем, близьким і по духу, і в поглядах на все на світі, був Мор. Після того як батьки повністю віддалися турботам про меншу сестру, це ще більше зблизило