Читати книгу - "Кишеня, повна жита"

— Ваш батько нічого вам не сказав?

— Звісно, не сказав. Як негарно він учинив. Заховався в мене за спиною й викликав Ланса.

— Я думаю, ви собі не уявляєте, навіщо він так зробив?

— Звичайно, не уявляю. Але такий фокус цілком узгоджується з його поведінкою в останні дні. Божевільною! Незбагненною! Його слід зупинити… Я…

Персівал зненацька замовк. Червоний колір зійшов із його блідого обличчя.

— Я забув… — сказав він. — На якусь мить забув, що мій батько мертвий.

Інспектор Ніл співчутливо кивнув головою.

Персівал Фортеск’ю наготувався йти. Одягаючи капелюха, він сказав:

— Телефонуйте мені, якщо я зможу вам чимось допомогти. Але думаю, — він зробив паузу, — ви ще з’явитеся в «Тисовій хатині».

— Так, містере Фортеск’ю. Один із моїх помічників зараз перебуває там.

Персівал гидливо стенув плечима.

— Як це неприємно. І чому така прикра подія мала відбутися в нашій родині…

Він зітхнув і попрямував до дверей.

— Я буду в офісі протягом більшої частини дня. Зараз мене там чекає сила-силенна роботи. Але увечері я повернуся до «Тисової хатини».

— Гаразд, сер.

Персівал Фортеск’ю зачинив за собою двері.

— Манірний Персі, — промурмотів Ніл.

Сержант Гей, який непримітно сидів біля стіни, підвів голову й сказав з інтонацією запитання:

— Сер?

А що Ніл нічого не відповів, то він запитав більш конкретно:

— То що ви конкретно думаєте про все це, сер?

— Я не знаю, — сказав Ніл. І тихо процитував: — «Усі вони дуже неприємні люди».

Сержант Гей здавався трохи спантеличеним.

— «Аліса в країні чудес», — пояснив Ніл. — Ти забув про малу Алісу, Гею?

— Це класика, сер, чи не так? — сказав Гей. — Третя програма радіо. Я не слухаю третьої програми.

Розділ десятий

І

Лише хвилин через п’ять по тому, як вони покинули Ле Бурже[10], Ланс Фортеск’ю розгорнув примірник континентальної «Дейлі Мейл». Через хвилину або дві в нього вихопився здивований вигук. Пет, яка сиділа поруч із ним, обернула голову із запитанням у погляді.

— Я прочитав про нашого старого, — сказав Ланс. — Він мертвий.

— Мертвий? Твій батько?

— Так, він начебто несподівано почув себе зле в офісі, його забрали до шпиталю Святого Юди, і він помер там незабаром по тому, як його туди привезли.

— Любий, мені так шкода. Що то було, напад?

— Мабуть, що так. Схоже на те.

— У нього були коли-небудь напади?

— Ні. Я не знаю про жоден.

— Я думала, від першого нападу люди не помирають.

— Бідолашний старий, — сказав Ланс. — Я ніколи не думав, що бодай трохи його люблю, але тепер, коли його вже нема…

— Звичайно ж, ти його любив.

— На жаль, ми не наділені твоїм чудовим характером, Пет. Але, схоже, щастя знову відвернулося від мене, чи не так?

— Справді відвернулося. Дивно, що це сталося саме тепер. Саме тоді, коли ти наготувався повернутися додому.

Він рвучко обернув до неї голову.

— Дивно? Що ти маєш на увазі, Пет?

— Я маю на увазі дивний збіг подій.

— Ти хочеш сказати, усе, за що я беруся, закінчується погано?

— Ні, любий. Я мала на увазі зовсім інше. Те, що в житті бувають такі періоди, коли все раптом летить шкереберть.

— Таки справді бувають.

— Мені дуже шкода, — знову сказала Пет.

Коли вони прилетіли в лондонський аеропорт Гітроу й наготувалися вийти з літака, офіційний представник авіакомпанії, дуже чітко вимовляючи слова, запитав:

— Чи є на борту містер Ланселот Фортеск’ю?

— Я тут, — відповів Ланселот.

— Прошу вас пройти зі мною, містере Фортеск’ю.

Ланс і Пет рушили слідом за ним із літака попереду інших пасажирів. Коли проминали подружжя на останньому сидінні, вони почули, як чоловік прошепотів, звертаючись до дружини:

— Це, мабуть, відомі контрабандисти. Спіймані на гарячому.

ІІ

— Фантастично, просто фантастично, — сказав Ланс, дивлячись через стіл на інспектора-детектива Ніла.

Інспектор Ніл співчутливо кивнув головою.

— Таксин, тисові ягоди — усе ніби запозичено з якоїсь мелодрами. Цілком можливо, ви звикли до таких подій, інспекторе. Це ваша буденна робота. Але отруєння в межах нашої родини здається мені чимось украй неприродним.

— То ви не маєте жодного уявлення, — запитав інспектор Ніл, — хто міг отруїти вашого батька?

— О Боже, звичайно ж, ні. Не дивно, що мій старий нажив собі чимало ворогів у бізнесі, багато людей хотіли б здерти з нього шкуру, зруйнувати його фінансово, ну й таке інше. Але отруїти? Хай там як, а я все одно нічого не можу знати. Я кілька років жив за кордоном і дуже мало знав про те, що відбувалося тут, удома.

— Саме про це я й хотів би запитати вас, містере Фортеск’ю. Ваш брат мені розповів, що між вами й вашим батьком виникло відчуження, яке тривало протягом багатьох років. Чи не розповіли б ви мені про ті обставини, що призвели до вашого повернення додому в цей час?

— Звичайно, інспекторе, я вам усе розповім. Я одержав звістку від свого батька, дайте-но пригадаю, скільки минуло відтоді часу… Атож, близько півроку тому. Відразу після мого одруження. Батько надіслав мені листа, у якому натякнув, що готовий забути минуле. Він запропонував мені повернутися додому й приєднатися до фірми. Він говорив досить туманно, і я не був цілком переконаний, що готовий пристати на його пропозицію. Але зрештою я все-таки погодився приїхати до Англії десь у серпні — так, у серпні, близько трьох місяців тому. Я завітав до «Тисової хатини», куди він мене покликав, і, мушу зізнатися, він запропонував мені співпрацювати з ним на надзвичайно вигідних умовах. Я відповів йому, що мушу подумати й порадитися з дружиною. Він цілком зрозумів мій намір. Я полетів назад до Східної Африки й обговорив його пропозицію з Пет. У результаті вирішив прийняти пропозицію старого. Мені треба було завершити свої справи в Африці, але я пообіцяв йому, що згорну їх до кінця минулого місяця. Сказав, що надішлю телеграму, у якій повідомлю точну дату свого приїзду до Англії.

Інспектор Ніл кахикнув.

— Схоже, ваше повернення стало великим сюрпризом для вашого брата.

Ланс несподівано широко усміхнувся. На досить привабливому обличчі застрибали в очах пустотливі вогники.

— Я не думаю, що друзяка Персі щось