Читати книгу - "Аутсайдер"

Ґолд рушив до дверей. Ралф провів у замку магнітною карткою, почув клацання, з яким відсунувся подвійний засув, а тоді повернувся до дзеркала дивитися, як адвокат заходить у кімнату. Семюелз напружився, коли Мейтленд підвівся зі стільця й, випроставши руки, посунувся назустріч Ґолду. Та на обличчі в Мейтленда було написано полегшення, а не агресія. Він обійняв Ґолда, а той впустив долі свій квадратний портфель та обійняв його навзаєм.

— Братні обійми, — сказав Семюелз. — Ото милота.

Немов почувши прокурора, Ґолд озирнувся й указав на червоний вогник камери.

— Вимкніть її, — долинув його голос із гучномовця. — І звук. І запніть штору.

Вимикачі були на стінній панелі, поруч з обладнанням для аудіо- і відеозапису. Ралф перекинув важільці. Червоне вічко камери в кутку кімнати для допитів згасло. Він кивнув Семю­елзу, і той запнув шторку. Звук, із яким вона затулила дзеркало, викликав у Ралфа неприємні спогади. Ще до того як Білл Семюелз став окружним прокурором, Ралф тричі відвідував смертні кари в Мак-Алістері. Над видовженою скляною шибкою між кімнатою для страт і залом для глядачів висіла подібна шторка (може, їх навіть випустила одна й та сама фірма!). Її відсували, коли глядачі заходили до зали, і запинали, щойно констатували смерть в’язня. Та шторка видавала такий самий неприємний скрегіт.

— Я сходжу до «Зоуні» через дорогу, куплю бургер із содовою, — мовив Семюелз. — Так нервував, що навіть не пообідав. Тобі щось захопити?

— Не відмовлюся від кави. Без молока, одна ложка цукру.

— Ти певен? Я вже пробував каву в «Зоуні», її не просто так називають «чорною смертю».

— Ризикну, — відповів Ралф.

— Окей. Повернуся за п’ятнадцять хвилин. Якщо вони раніше закінчать, то без мене не починайте.

Куди там. Ралф уже для себе вирішив, що надалі виставою головуватиме Білл Семюелз. Нехай бере собі всі лаври, якщо з такого жаху взагалі може вийти щось славетне. Уздовж дальньої стіни коридору стояли стільці. Ралф усівся поруч із ксероксом, який тихо гудів собі в режимі сну. Детектив поглянув на запнуту штору й загадався, про що ж там розповідає Террі Мейтленд, яке безглузде алібі випробовує на своєму колезі з Попа Ворнера.

Потім Ралф мимохіть згадав ту велику корінну американку, яка підібрала Мейтленда біля «Прошу, джентльмени» й доправила його на залізничний вокзал у Даброу. «Я треную баскетболістів із Ліги прерій, що при Християнській молодіжній організації, — казала вона. — Мейтленд до нас їздив, не щосуботи, але часто, сідав на трибунах між батьків і дивився, як діти грають. Говорив мені, що шукає таланти для Міської бейсбольної ліги…»

Вона була з ним знайома, і він також мав її пам’ятати — враховуючи розміри й етнічну приналежність, таку жінку важко забути. І, попри те, у таксі він назвав її «мем». Чому так? Бо знав її в обличчя з Християнської, та не згадав імені? Імовірно, але Ралфу не дуже подобалася така теорія. Що стосується імен, то «Віллов Рейнвотер» також важко забути.

— Він був у стресовому стані, — пробурмотів Ралф чи то до себе, чи то до ксерокса. — Окрім того…

Виринув іще один спогад, а з ним — причина, з якої Мейтленд міг ужити звертання «мем», і ця причина була більше до вподоби Ралфу. Його братові Джонні, молодшому за Ралфа на три роки, ніколи не давалася гра в хованки. Здебільшого він просто біг до себе в кімнату й ховався з головою під ковдру — вочевидь вважаючи, що як він не бачить Ралфі, то й Ралфі його теж не бачить. То чи не ймовірно, що чоловік, який щойно скоїв такий жахливий злочин, теж схильний до такого «магічного» мислення? «Якщо я тебе не знаю, ти мене — теж». Божевільна логіка, ясна річ, але й такий злочин міг здійснити тільки божевільний, і то було ліпше пояснення для реакції Террі на Рейнвотер. Ліпше пояснення для того, що тренер вирішив, наче зможе лишитись непоміченим, хоча його добре знає більшість містян Флінт-Сіті, а спортивні фанати взагалі вважали його знаменитістю.

Проте ще був Карлтон Скавкрофт. Ралф уже практично бачив у своїй уяві, як Ґолд підкреслює вирішальний абзац із показань Скавкрофта й готується до заключної промови перед присяжними. Може, поцупить цей прийом в адвоката О. Джея [49]. «Як рукавичка та на руку не налазить, виправд­ний вирок подавайте зразу», — сказав тоді Кокрен. Ґолд може трохи переінакшити цю фразу, але також заримувати: «Оскільки Террі не пізнав нікого, йому на волю полотном дорога».

Не спрацює, бо справи геть не схожі, проте…

На підставі показань Скавкрофта, Мейтленд пояснив наявність крові на обличчі й одязі тим, що забив собі носа. «Кров пішла, як зі Старого Служаки, — сказав йому Террі. — Тут є неподалік якась медичка?»

От тільки Террі, за винятком, може, чотирьох років навчання в коледжі, усе життя прожив у Флінт-Сіті. Йому б не знадобився такий вказівник, як білборд «Квік Кеар» біля Коні-Форд. Йому взагалі не треба було нікого питати про такі речі. То чого ж він спитав?

Повернувся Семюелз — із колою, бургером у фользі та пластиковою склянкою кави, яку простягнув Ралфові.

— Там усе тихо?

— Ага. За моїм годинником, у них іще є двадцять хвилин. Коли вони закінчать, я спробую вмовити його надати нам мазок ДНК.

Семюелз розгорнув свого бургера й підозріливо зазирнув під булочку.

— Боже мій, — промовив він. — Ніби санітари щось ­зішкрябали з обсмаленого трупа.

Менше з тим, Семюелз узявся їсти. Ралф подумав був, що варто обговорити з ним розмову між Террі та Рейнвотер і те дивне питання Террі про цілодобовий пункт медичної допомоги, але не став. Думав був обмовитись, що Террі не зумів себе замаскувати, навіть не намагався сховати обличчя за сонцезахисними окулярами, і теж не став. Він уже порушував ці питання, і Семюелз за одним махом з ними розправився — цілком слушно нагадавши, що вони не мають жодної ваги проти показань свідків і вбивчих речових доказів.

Кава виявилася жахлива, як і передбачав Семюелз, але Ралф усе одно її посьорбував, і склянка майже спорожніла на той час, коли Ґолд натиснув кнопку виклику, щоб його випустили з кімнати для допитів. Від виразу на обличчі Гові в Ралфа Андерсона засудомило шлунок. Жодного занепоко­єння, злості чи театрального обурення, до якого так вправно вдаються адвокати, коли розуміють, що їхній клієнт по вуха в лайні. Ні, то було співчуття, і воно видавалося щирим.

— Ой-вей, — сказав Ґолд. — Лихо вам, хлопці.

  20

БАГАТОПРОФІЛЬНА ЛІКАРНЯ ФЛІНТ-СІТІ

ВІДДІЛЕННЯ ПАТОЛОГІЇ ТА СЕРОЛОГІЇ

Кому: Детективові Ралфу Андерсону

Лейтенантові Юнелю Сабло

Окружному прокуророві Вільяму Семюелзу

Від: доктора Едварда Боґана

Дата: 14 липня

Тема: Визначення групи крові та ДНК

Кров:

Для визначення групи крові було взято зразки з кількох предметів.

Першим предметом стала гілка, за допомогою якої було вчинено акт содомії над жертвою, Френком Пітерсоном, білою дитиною чоловічої статі віком 11 років. Гілка приблизно 22 дюйми завдовжки та 3 дюйми [50] в діаметрі. Десь від верхнього кінця і до середини гілки нещільну кору було знято, імовірно, внаслідок грубого