Читати книгу - "Холістичне детективне агентство Дірка Джентлі"

— Так, — сказав Редж.

Річард вийшов за двері, подивився вгору, на сходи, потім повернувся.

— Кінь? — знову сказав він.

— Саме так, — сказав професор. — Заждіть! — крикнув він Річардові, який був пішов подивитися, — нехай буде. Це не надовго.

Річард вирячився на нього, не вірячи своїм очам.

— Ви кажете, що у вашій ванній кімнаті кінь, і все, що ви робите — стоїте тут і називаєте пісні «Бітлз»?[6]

Професор дивився на нього, не розуміючи.

— Послухайте, — сказав він, — вибачте, якщо я вас переполошив, це був просто невеличкий напад. Таке трапляється, друже мій, не треба так перейматися. Лишенько, я за своє життя бачив значно дивніші речі. Багацько. Набагато дивніших. Це ж усього лише коняка, ради бога. Я її згодом виведу. Будь ласка, не турбуйтеся. Нумо вип'ємо трохи портвейну.

— Але… як вона туди потрапила?

— Ну, вікно у ванній кімнаті відчинене. Напевно, вона в нього пролізла.

Річард подивився на нього, вже не вперше та вочевидь не востаннє підозріло примруживши повіки.

— Ви це навмисне робите? — спитав він.[7]

— Що саме, друже мій?

— Я не вірю, що у вашій ванній кімнаті є кінь, — несподівано сказав Річард. — Я не знаю, що там, я не знаю, що ви робите, я не розумію, що сьогодні весь вечір відбувається, але я не вірю, що у вашій ванній кімнаті є кінь.

Відмахнувшись від подальших протестів Реджа, він пішов угору дивитися.

Ванна кімната була невеличка. Стіни були покриті різьбленими дубовими панелями, які цілком могли би бути безцінними, зважаючи на походження будівлі, але в інших відношеннях облаштування було мінімалістичне та бюджетне.

На підлозі був старий, зачовганий лінолеум у чорно-білу клітинку; маленька звичайна ванна була добре вичищена, але з дуже старими плямами та щербинами на емалі, а ще там була маленька раковина з зубними щіткою та пастою, що стояли в пластиковому стаканчику біля кранів. До можливо безцінних панелей над раковиною була пригвинчена бляшана шафа з дзеркальним передом. Схоже, її фарбували багато разів; дзеркало вздовж країв вкрилося росою.

У туалеті був старовинний залізний литий бачок з ланцюжком. У кутку стояла стара дерев'яна шафа, пофарбована в кремовий колір, а біля неї старий коричневий стілець, на якому лежали акуратно складені рушники. А ще в цьому приміщенні стояв великий кінь, він займав його майже повністю.

І Річард на нього, і він на Річарда дивилися оцінююче. Річард злегка хитався. Кінь стояв досить твердо. Якийсь час по тому кінь перевів погляд на шафу. Було схоже, що навіть якщо йому тут не подобалося, він принаймні був рішуче налаштований залишатися тут, доки його не відведуть до іншого місця. А ще здавалося… що це було?

Він був огорнутий сяйвом місячного світла, що струмилося у вікно. Вікно було відкрите, але маленьке, не кажучи вже про те, що це був третій поверх, тож ідея про вхід коня крізь нього здавалася повною маячнею.

Було в цьому коневі щось дивне, але Річард не міг збагнути, що саме. Ну, тобто, одна дуже дивна річ в ньому була цілком очевидна: він стояв посеред ванної кімнати. Можливо, це й усе.

Річард нерішуче простягнув руку, щоб поплескати тварину по шиї. На дотик та була нормальна — пружна, блискуча, кінь був у добрій формі. Місячне світло справляло дещо дивний ефект на його хутро, але ж у місячному світлі все виглядає дивно. Кінь від дотику трухнув гривою, але, начебто, сильно не заперечував.

Після вдалої спроби поплескати Річард кілька разів погладив коня та легенько почухав його. Потім помітив, що в кімнаті були ще одні двері, в дальньому кутку. Він обережно обійшов коня та наблизився до тих дверей. Натиснувши плечем, він обережно штовхнув, щоб прочинити їх.

За ними була професорова спальня — маленька кімната, в якій було багато книг, туфель і маленьке ліжко. У спальні теж були другі двері, що вели на сходи.

Річард помітив на підлозі сходового майданчика такі самі подряпини, які бачив на сходах, і ці подряпини добре узгоджувалися з думкою, що коня якимось чином заштовхали сходами нагору. Йому б не сподобалося штовхати так коня нагору, а бути конем, якого так штовхають, сподобалося б ще менше, але це здавалося можливим.

Але навіщо? Він востаннє подивився на коня, той востаннє подивився на нього, і тоді Річард повернувся вниз.

— Ви мене переконали, — сказав він. — У вашій ванній кімнаті є кінь, а я все-таки вип'ю трохи портвейну.

Він налив собі сам, а потім налив Реджеві, який тихо та задумливо дивився на вогонь у каміні.

— Добре, що я заздалегідь приготував три келиха, — сказав Редж. — Я не пам'ятав, навіщо, але тепер згадав. Ви питали мене, чи можна приїхати з подругою, але приїхали сам. Напевно, через канапу. Нічого страшного, таке трапляється. Овва, обережніше, бо розіллєте!

Усі пов'язані з конем думки різко залишили розум Річарда.

— Я питав? — сказав він.

— Так. Я щойно згадав. Здається, ви телефонували мені, щоб запитати, чи я не проти. Я сказав, що мені буде приємно, і це була правда. Я б ту штуку на вашому місці розпилив. Не можна жертвувати щастям заради канапи. А може ваша дівчина просто вирішила, що вечір з вашим старим викладачем буде невимовно нудним, і обрала щось цікавіше, наприклад, вимити голову? Лишенько, я б на її місці саме так і зробив. Лише відсутність волосся змушує мене відвідувати такі заходи.

Настала черга Річарда збліднути та вирячити очі.

Так, він припускав, що С'юзан не захоче їхати.

Так, він сказав їй, що це буде жахливо нудно. Але вона наполягла, що хоче поїхати, бо це її єдина можливість побачити його обличчя, коли воно не освітлене екраном комп'ютера, тож він погодився, і вони домовилися, що він візьме її з собою.

Але потім він забув про це. Він не заїхав за нею.

Він сказав:

— Будь ласка, можна від вас зателефонувати?

РОЗДІЛ 9

Ґордон Вей лежав на землі, не певний, що йому тепер робити.

Він був мертвий. Щодо цього сумніву не було. У його грудях була жахлива діра, а кров, що витікала з неї, була вже слабкою цівкою. Окрім цього не було жодного руху ні в його грудях, ні в інших частинах його тіла.

Він подивився вгору, подивився навкруги, і стало зрозуміло, що якою б частиною себе він для цього не поворушив, вона не була частиною його тіла.

Над ним повільно, нічого не пояснюючи пропливав туман. Недалеко від нього на траві тихо лежав