Читати книгу - "Царська рокіровка, Мелхіор Медар"

було гидко від думки про їжу. Естар Павлович згорнув нотатки, які робив під час читання, перев’язав їх мотузочкою і поклав у кишеню своєї шуби. Він ще раз відмовився від їжі, призначив час післяобідньої зустрічі з паном Адамом і направився до готелю. Вже розвиднілося, сніг святково виблискував – наступного дня було католицьке Різдво – двірники з кошлатими бородами такими ж лахматими віниками вимітали сміття, сніг, сіно та кінські екскременти. Останні молочниці завершували свої рейси – молоко розвезено, пора повертатися в села навколо Варшави. Деякі магазини починали відкривати двері, вже були відкриті всі численні чайні, де службовці, що поспішали на роботу, випивали чай і закушували безсмертним кренделем. Лише зрідка з'являвся на вулиці якийсь запізнілий гуляка, частенько вдягнений в гусарський мундир, що саме повертався додому або направлявся відразу ж на службу. Всі "нічні пташки", повії зникли з воріт і тротуарів – вони лягли спати, відпрацювавши зміну. Вулиці, які ще дві години тому кишіли повіями, тепер були безлюдні. У таку ранню годину жодна дама чи навіть прикажчик не висовувала носа з дому; лише служниці, покоївки, прачки та кухарки бігали вулицями та провулками, зазираючи до скромних крамниць, щоб купити забуті, але важливі покупки – сірники, сіль, соду.

Коли москвич дійшов до готелю, швейцар широко позіхав – його зміна добігала кінця, скоро прийде заміна. Він анітрохи не здивувався, побачивши, що поважний гість повертається пішки – скільки панів "повертаються з нічної прогулянки"[11] пішки, щоб останні пари випивки зникли з голови?

РОЗДІЛ 4

Аса'ель – {демон з дому божевільних}

Сон розуму пробуджує чудовиськ

(назва аквафорти з циклу "Капрічос" Франсіско Гої)

Морозний, свіжий ранок запрошував до прогулянок на свіжому повітрі, а наближення Вілії і пов’язана з цим потреба приготувати подарунки для всієї родини скерувала кроки панни Зофії до Старого міста. Звісно, ​​вона не очікувала знайти щось цікаве на Ринковій площі – у лотках там продавали переважно їстівні продукти та дешеві товари. Ринок біля мосту, над самою Віслою, спеціалізувався на сільськогосподарських продуктах і рибі, тому й він не цікавив лікарку. Вона мала намір прогулятися серед мальовничих старих кам’яниць і дійти до Краківського Передмістя, де містилося кілька відомих галантерейних магазинів, що саме пропонували подарунки.

Мороз пришвидшив ходу молодої жінки, вона жваво перетнула площу перед Замком, але на півдорозі довелося загальмувати – слизька бруківка не давала можливості швидко пересуватися в туфлях на високих підборах. Завдяки цьому вона могла милуватися зусиллями велосипедиста, одягненого в панталони та хутряну куртку, який наполегливо долав крутий підйом біля Королівського замку. Його обличчя було приховано за окулярами, але серце молодої панни все одно билося прискорено – такий витончений був цей мужній, сміливий силует у шкіряній кепці велосипедиста, що, мабуть, це була… та сама людина, яку вона зустріла на вокзалі.

Не тільки панна Зося дивилася на божевільного сміливця – захопленням світилися обличчя всіх присутніх дам. Вони захоплювалися міццю спортсмена, який не тільки вийшов на дистанцію за такої погоди та зумів подолати круту та слизьку дорогу біля Замку, але й був одягнений як денді та мав дорогий велосипед. Коли він на мить зупинився біля стіночки, що оточувала колону Сигізмунда, хапаючи повітря, його виразні губи й щоки, почервонілі від морозу, звільнені від заслони окулярів, аж вибухали мужнім духом і запалом.

Стримані погляди дам не залишились поза його увагою, і він у своєму чоловічому марнославстві гордо підкручував вусики. Панна Мацеєвська крадькома подивилася на обличчя модника, поглядаючи на його відображення в склі вітрини магазину в наріжній кам’яниці. Вона запитувала сама себе, хто цей іноземець і… де б його можна було зустріти?

Рахітичні деревця, що були висаджені по околиці Краківське Передмістя аж до Замкової площі, не давали достатньої опори, щоб притулити велосипед, тож молодий чоловік поставив його біля магазину Вокульського та зайшов усередину. Панна Зофія, яка трохи відстала, пришвидшила крок. "Зараз або ніколи! Така можливість більше не повториться!" – сказала вона сама собі і підійшла до дверей магазину, щоб увійти. У ту ж мить до покинутого велосипеда підбіг маленький, неохайно одягнений чоловік і спробував залізти на машину. Дівчина простягла руку, щоб зупинити злодія, але її крик завмер на її губах, коли двері магазину, які раптово рвонули зсередини, відчинилися, і зсередини вискочив франт. Він, того не бажаючи, відбив простягнуту руку дівчини, від чого та крутнулася на пів обороту і втратила рівновагу. Перш ніж вона встигла знову її собі повернути, він схопив злодія за шарф і затримав.

Чоловік, який щосили натискав на педалі краденого транспортного засобу, впав із сідла. Поруч із велосипедом, що лежав на дорозі, чоловіком, що підіймався з тротуару, та хоробрим паном радником нізвідки з’явився городовий, що голосно свистів. Він схопив злодія за шию.

– Климек! Я так і знав! – заревів городовий, знімаючи складки шарфу з закутаного обличчя чоловіка. Він потягнув його в бік Козьої вулиці, але тут велосипедист сказав охоронцеві ладу:

– Пане городовий, я не вношу скаргу.

Він сів на велосипед і, не розвертаючись, поїхав у бік центру міста, залишивши на закрижанілій дорозі ошелешеного охоронця громадського порядку, порушника, натовп захоплених дам і молоду лікарку, обурену відсутністю вибачень. Її буквально залишили ні з чим.

Зі звіту поліцейського агента […]:

…Нижче наведені фрагменти знайдені в знищеному (на щастя, пожежа, яку швидко загасили, не пошкодила усіх документів!) архіві д-ра Ктонопки за поточний рік. Частина аркушів сильно обгоріла, і не всі слова вдалося відновити, але текст зберіг сенс… Щоденники минулих років загубилися в руїнах, можливо, перетворившись на попіл.

"Щоденник д-ра Ктонопки за рік Господень [...]".

[… (дата)…]. Пацієнт довго мовчав, але прийняв папір і олівець. Сьогодні вранці під час ранкового обходу сестра Малгожата знайшла під матрацом стос схованих паперів. Поки хворий прогулювався на подвір’ї, сестра Малгожата разом з сестрою настоятелькою поспішно переписували їхній зміст…

Щоденник божевільного

[…] цей кошмар закінчився… найгірші випадки більше не можливі… ні хвилини щастя. Я повернувся додому […] Доктор попросив, щоб я розповів йому історію свого життя… […] Чоловіче, навіщо мені це робити? Зрештою, я не можу говорити. І боюся говорити. Я все одно звідси не вийду… […] Знаю, я знаю це напевно. Вони мене вб'ють. Я тут народився, тут і помру. Не хочу помирати! Але я не боюся. Можливості втечі в мене вже немає – ні звідси, ні від смерті… […] мене напевно отруять… Проте я буду мовчати, може, тільки це