Читати книгу - "Доторк"

що може статися з нами за рік, чи п’ять, чи десять унаслідок тієї аварії. Мені здається, якщо ми не подамо на них у суд, не притягнемо до відповідальності тепер, то нічого не отримаємо тоді, коли це буде найбільше потрібно. Нам знадобиться адвокат, який не має зв’язків з «Нешнал моторз»; думаю, я знаю одного.

Барні кинувся до телефона, але спантеличився, коли побачив, що апарат зник. На його місці був жовтий ярлик, який повідомляв, що телефонна компанія повідомлена про те, що мусить замінити телефон і відправити чек «Нешнал моторз».

— Зараза, — прошепотів Барні.

— Я бачила, що телефон у спальні не забрали. Можеш, напевно, подзвонити звідти. Цей же просто додатковий. Кому дзвонитимеш?

— Одному знайомому з університету. Ед Маршак, розумний молодий адвокат, якому, думаю, можна довіряти, він не боятиметься йти проти «Нешнал моторз». Що більше про це думаю, то більше впевнений, що ми мусимо піти в суд тепер, щоб захистити себе в майбутньому.

***

Через дві ночі Барні зірвався з ліжка й побіг блювати у ванну. Карен симптоми вдарили сильніше до середини тижня. Головні болі, слабкість і нудота. Барні, здавалося, кращає після перших чотирьох днів, а їй, навпаки, гіршало. Були й інші розбіжності. На відміну від Барні, в неї більше не було опіків. Поки він мучився від безсоння, вона весь час хотіла спати, не витримувала запаху кави й сигарет, інколи ловила себе на тому, що клює носом над чашкою чаю чи кави або дрімає перед телевізором. Карен не давали спокою нічні жахіття, наче вона вагітна, і це були симптоми, через які проходить більшість жінок при надії, періодична юнацька фантазія, яку вона розігрувала з маленькою подушкою під нічною сорочкою, уявляла, як батьки прийдуть і будуть шоковані, коли побачать її такою.

Її розривало між зневагою до Барні й спочуттям. Але кого ще їй звинувачувати? Не науку ж чи прогрес. Не «Нешнал моторз». Хоча Барні з Едом Маршаком готувалися з ними судитися, компанія надто безлика, щоб її звинувачувати. Постійно, коли Карен пригадувала, що то Барні приніс цю заразу в їхній будинок і на її тіло, вона ненавиділа його за це.

Це постійно нервувало Карен. До інциденту вони сварилися й гризлися, як і інші пари, але тепер, коли на сварки більше не було енергії, залишалося тільки ридати, кидатися речами й блювати. Невже вона завжди була такою слабкою ганчір’яною лялькою, що смикається від кожної зміни настрою й спить увесь час, коли не хоче стикатися з тим, що відбувається всередині й навколо неї? Карен невиразно пригадала, що, коли була маленькою дівчинкою, батьки привели її до лікаря, бо вона надто багато спала.

Дні минали похмуро й одноманітно. Із самого ранку очікуючи ночі, Карен ніби бачила перед собою безкінечний пляж білого піску аж до моря; кожен крок, що наближав до ночі, був важким і виснажливим, в очі потрапляв пісок. Проте як тільки починала вирувати ніч і вона могла озирнутися, пляж виявлявся тонкою стрічкою білого — кілька футів, не більше, і вона могла просто простягнути руку назад і торкнутися світанку. День тривав півдесятка кроків, а між ранком і морем не було нічого.

Лише раз — чи то був сон? — пляж посмугували чорні водорості, які м’яко проникали між пальці, поки попереду піски здавалися голими. Але коли Карен дійшла туди, там виявилося багато водоростей, і більшість якимсь чином опинилися в неї на плечах. Вона підносила руки до голови занурювала їх у буру водорість, яку швидко обпалювало сонце. Тієї ночі вона намагалася втопитись уві сні, але сітка її чорного волосся хапала й несла її до ранку.

Карен прокидалася на подушці в ліжку, кричала, кидалася від одного дзеркала до іншого, доки нарешті різко не спам’ятовувалася й не змушувала себе стати перед дзеркалом на повен зріст і сміливо стяти решту пасем волосся зі скальпа. Коли вона стала повністю лиса, то скинула нічну сорочку з плечей і стояла перед дзеркалом, розкинувши руки, наче роздягнутий манекен. Вона на вітрині, люди проходять повз, жінкам незручно від власного рожевого й безволосого відображення. Чоловіки дивляться на її ноги, стегна, живіт, груди, обличчя, здригаються від корони ран і помережаної синіми венами плоті в неї на голові. Рани вже давно чухалися, але її стримував страх видерти волосся. Тепер Карен розчухала струпи, і кров полилася їй по обличчю й шиї.

Барні був нажаханий, коли увійшов у спальню й побачив, як вона отак стоїть.

— Господи, що відбувається? Що сталося? Чому ти мене не покликала?

— Виліпи мене тепер, любий. Піднесення скривавленої лисої Венери з радіоактивного моря.

— Опануй себе. Ти знала, що так буде. Вони нас попередили, що це тимчасово. — Барні вхопив покривало з ліжка й накрив їй плечі.

— Ти помиляєшся, — розсміялася Карен. — Я не твоя Венера з глини. Ти що, не можеш відрізнити статую від моделі? Ось, дивись, як вона кривавить, коли я дряпаю…

— Припини! — Барні вхопив її за руку, щоб зупинити. — Прошу, не треба. — Він тримав її, притискаючи руки до тіла, пригорнув міцніше. — Я не можу дивитися на тебе таку. Знаю, ти мене звинувачуєш у тому, що сталося, і я сам себе бозна-скільки разів кляв за це. Але ми можемо вижити. Якщо триматимемося й не дозволятимемо, щоб це нас подолало.

Карен бачила, як його очі наповнюються сльозами, і знала, що йому боляче на неї дивитися в такому стані. Було дивне відчуття, коли він так міцно тримав її, але вона усвідомила, що ці обійми для того, щоб вона себе не скривдила, вони як гамівна сорочка, а не обійми кохання. Вона не опиралася, коли Барні ніжно підняв її й поклав на ліжко. Він дістав із шухляди чистий рушник і витер кров їй з обличчя й плечей.

— Рани загояться за кілька тижнів, — сказав він, — волосся відросте за якихось півроку. Будеш красива, як ніколи. Я знаю, як ти завжди любила й цінувала своє волосся, але воно ще повернеться. А поки що можемо купити тобі перуку.

— Не носитиму я перуки.

— Чому ні? Багато жінок мають проблеми з волоссям, вони носять перуки, ніхто й не здогадується. Я сам про все подбаю.

— Ти намагаєшся мене змінити! — закричала вона. — Я бачила, що ти зробив зі мною на тій скульптурі внизу. Бачила, що ти зробив з моїми очима. Ти переробляєш мене на