Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"

– Дівчата! Як же я люблю ваше куховарство! – на порозі сяяв як новий золотий... Лікраніель.

– А ти тут яким дивом?

– Утік, – зізнався ельф і принюхався, і тільки-но простягнув руку, щоб вихопити зі сковорідки кільце ковбаски, як отримав рушником по потилиці від Кхибри. – Ай!

– Як тобі вдалося на дракона сісти? Там же черги просто божевільні! І як ти сюди дістався?

– Секрет, – смикнув вухом ельф.

– Пресвітла богиня, ну який із тебе конспіратор, Ліку? – Кхибра стояла, уперши руки в боки. – Мабуть, мозок виїв братові.

– Не зовсім, – ухилився від відповіді ельф. Йому все-таки вдалося підчепити ковбасу, він подмухав на неї та швидко запхнув до рота. І, майже не жуючи, проковтнув.

– Геть звідси! – тупнула я на нього.

– Мурчики-тужурчики! Я зголоднів! Сьогодні в їдальні була тушкована капуста і порожня каша. Я голодний як сто перекиданців! Жодного шматочка м’яса організмам, що ростуть, не дали, – поскаржився Лік. – І ви ще женете!

– Рані в курсі, що ти тут? – не здавалася я.

– Уже так, – ельф задоволено усміхнувся і знову поліз у сковорідку.

– Гм! – почув він за спиною. Це Понтусоль вирішив заступитися за вечерю. – Юначе, ви так залишите всіх без м’ясного. Чи жадаєте відплати за несмачний сніданок?

Зрозуміло, у товстуні прокинувся шеф-кухар. Лік озирнувся, зблід і відсмикнув руку.

– Це інша справа, – Понтусоль був задоволений собою.

– Гаразд, я пішов до наших. А коли вечеря? – обернувшись, широко усміхнувся Лік.

– Ми покличемо.

– Їсти потрібно завидна, – попередила гномка, – упирі не чекають опівночі. Як сонце сяде, можуть нагрянути.

– Леді, – на кухні з’явився Скріраніель і вирячився на гномку, та одразу ж розпливлася в щасливій усмішці, – скажіть, скільки срібла залишилося у вашій крамниці?

Гномка замислилася.

– Не знаю, треба дивитися.

– Я готовий купити все.

Чи треба говорити, що Офутту немов вітром здуло. Вона летіла на крилах прибутку, не чуючи землі під ногами. Кхибра тільки похитала головою і закотила очі. Порталом прибули ельфи: Іггірія, Канріка, Діерг, Тіа і незнайомий ельф, його ми раніше не бачили. Як потім з’ясувалося – це брат Ліка і Скріраніеля – Раартанель, або просто Тан.

Я попросила Геру з Ойхільдом, щоб поставили столи. Чого нам розсиджуватися по всій корчмі? Краще всім разом за одним столом трапезувати. Герман не втримався і кілька разів поцілував крадькома, чим одразу ж збентежив мене. А після слів: «Я пам’ятаю кожну твою веснянку», я стала багряною, чим дуже повеселила його.

Жаліслива Іггірія вилікувала Понтусоля, той галантно поцілував їй руку. Я хоч і намагалася забути минуле, але все одно, прекрасно пам’ятала, як він співпрацював із бандитами і хотів одружитися з моєю тіткою, щоб банді Врадамара дісталася таверна. Пам’ятала, як він гамселив ні за що Васю, як нас нескінченно шпиняв. Минуло занадто мало часу, щоб я могла пробачити товстуну його витівки. За загальний стіл ми його не покликали, накрили в залі, але окремо. Горе-кухар не став обурюватися, а по-моєму, навіть зрадів.

Я підкладала Гері в тарілку апетитні шматочки ковбаси, коли він відволікався на розмови. А я крадькома роздивлялася Тана. Колір волосся такий самий, як у Скріраніеля – гречаний мед, а ось очі, як гірський кришталь, ніжно-блакитні, прозорі, чисті. Тонкі риси обличчя і гордо підійнята голова. Сидить, як і всі ельфи – немов голоблю проковтнув. Кхибра теж крадькома поглядала на новенького, а Ойхільд поглядав на Кхибру і насуплювався. Тільки нападу ревнощів і не вистачало. Але, гадаю, що Кхибра знає, як задобрити велетня напіворка.

Після вечері, коли розлили по чашках відвар, а на вулиці почали згущуватися сутінки, першою заговорила Офутта.

– Потрібно терміново зміцнити браму та паркан. Інакше незабаром завітають непрохані гості. Вони не небіжчиська і не перекиданці, не чекають опівночі.

– Чим ви зазвичай зміцнювали?

– Сріблом і часником, – знизала плечима гномка.

– Ось це, – Богріс витрусив на стіл із мішечка жменю срібних ланцюжків, – я назбирав уздовж паркану. Тепер зрозуміло, як упирі проникли в місто. Чого їм боятися, якщо захисту немає. Та й хто так робить? Там захищено, а там ні.

Понтусоль схопив тацю і почав прибирати зі столу. Ніхто навіть не ворухнувся, щоб допомогти йому. Нехай відпрацьовує. Рані дістав важкий мішечок і до ланцюжків висипав на стіл персні, кільця, браслети, кільця, обручі, сережки, підвіски, ще ланцюжки й кілька запонок. Річний план з продажу срібла виконано. Клан Хурлапих збитків не зазнав.

– Треба це все розплавити, – запропонував він.

– А в зброю додати срібла, – підхопив його думку Герман.

– Гайда на кухню, там ще гаряче вогнище.

Ми знайшли невеликий, літрів на п’ять казанок, і зсипали туди все срібло. Герман і Альг допомогли магією, інакше чекали б до ранку, поки метал розплавиться. Коли ж воно розплавилося, Ойхільд приніс туди всю зброю, яку привезли з собою усі. І невдовзі не залишилося навіть ножа, який не був окроплений сріблом, навіть масивні нашийники крехтенслоксів отримали срібні краплі. Хоч вони й волелюбні кішки, але безпека понад усе. Залишилася ще чверть казанка розплавленого срібла.