Читати книгу - "Кровна магія: у пошуках Проклятої Королеви, Ляна Аракелян"

– Єрошка!.. – тролиця прикрила долонькою рота.

– Що ви тут вогкість розвели? – почулося від входу незадоволене бурчання.

Хто б сумнівався, Офутта власною персоною! Замурзана гномка переминалася з ноги на ногу біля входу.

– Іди до нас, нещастя, – покликала я її.

– Сама ти нещастя, – огризнулася Офутта. – Це після вашого приїзду тут з’явилися упирі. Якась сволота зняла все срібло з воріт.

– Чому ти так упевнена, що це ми? – витріщилася на неї Кхибра.

– Піди вмийся, а то страшно дивитися, опухла, наче в тебе мужика забрали.

– Ти диви яка зухвала! – заступилася я за подругу. – Хоч би подякувала, що тебе з підвалу дістали. Скільки б ти ще там сиділа, якби не хлопці?

Гномка похнюплено мовчала. Мабуть, попросити вибачення для неї дуже складно.

– Я не зухвала, просто в мене характер складний. Так мама каже.

– Не в характері справа, а в тобі, – відрізала я. – Поки не вибачишся, взагалі не буду з тобою розмовляти. І годувати не буду. Шуруй у свій підвал і гризи там моркву.

Губи Офутти затремтіли, вона мало не плакала.

– Не хочу моркву, я й так її три дні жую... На все життя наїлася... – і дуже-дуже тихо додала: – Вибачте, дівчатка...

– Вибачення прийнято. А тепер, давай, за ганчірку і вперед, треба корчму до ладу привести.

– Ні!

– Що «ні»? – в один голос перепитали ми з Кхиброю.

– Я зараз принесу щось краще за ганчірки.

Вона зникла за дверима, а я ще раз обійняла Кхибру. Ми стали з нею занадто близькими, занадто багато пережили на двох.

– Бачила у вікно Герку, він весь аж світиться... У вас... щось було? – акуратно запитала вона.

– Учора вночі, а вранці нас застукав Шрам і заслав мене сюди, ніби як на практику, – я обвела поглядом корчму. – Ми не помітили світанку. Сказав, що для мене – персональна практика. Ох, Кхибро, ти б чула, як наша пані Ліонелла поставила ВеО на місце! Її підтримала пані Корра, а потім усі викладачі стали на захист адептів. Шрам залишився в гордій самоті, зі своїм підлабузником Ветою Саном.

Кхибра усміхнулася.

– Як же я за нас усіх рада!

Почулося шурхіт і сопіння, немов у корчму прорвався гігантський їжак, але це всього лише Офутта притягла мішок. Вона висипала його на середину зали: щітки, щітки на довгих ручках, швабри та щітки для підлоги. Три відра і квадратні ганчірки.

– Тут такого добра хоч відбавляй, – показала Кхибра рукою кудись убік.

– Багато ви розумієтеся на гномських справах! – огризнулася Офутта, миттєво прикусила язика, впіймавши мій насторожений погляд. – Тобто, я хотіла сказати, що це гномські товари. Особливі. Магічні. У нас закуповуються всі мешканці Лартіони, особливо ті, у кого немає задатків магії!.. – почала стару пісню гномка.

– Досить кирпу гнути, нормально поясни! – перервала її Кхибра.

– Нічого я не буду пояснювати, пробуйте самі! Одне тільки скажу – у відрах не треба міняти воду, вона сама очищається! Тільки потрібно періодично її доливати.

Ми з цікавістю роздивлялися інвентар, а потім засукали рукава і взялися за прибирання. Поки наші хлопці вирішували більш глобальні проблеми, ми вирішили вичистити всю корчму.

– Добридень, – почулося з глибини корчми.

Дівчата вдивлялися в темряву отвору, але я бачила, що там стоїть абсолютно нещасний і розгублений Понтусоль.

– Давай, приєднуйся, горе-кухарю, – я підсунула йому відро зі шваброю.

– Не можу, – засопів товстун і, сильно шкутильгаючи, вийшов у зал.

Я оцінила масштаб його біди, мабуть, жирдяй підвернув ногу. Треба Альгіну сказати, нехай вправить.

– Гаразд, на кухні гора посуду. Його ж ти помити можеш?

Понтусоль зітхнув, але заперечувати не став. Кульгаючи, пішов на кухню. Ми переглянулися, слів не було.

– І що з ним робити, з недолугим? – Офутта проводила поглядом товстуна, який віддалявся.

– Триматиму в підсобних робітниках. Кухарчук із нього безрукий, то хоч овочі чиститиме.

– Краще розкажи, що тут сталося, – вичищаючи столи, запитала Кхибра.

– Після обіду розповім, чого мені по сто разів розповідати то вам, то всім іншим?

Гномка мала рацію. Ми з потрійною енергією взялися за роботу. І до третьої години дня корчма сяяла мов новий золотий. Я гідно оцінила гномські щітки. Начищали майже до блиску і без особливих зусиль. Ми понишпорили по коморі та шафах, спустилися у льох: знайшли запаси круп, овочів і в’яленого м’яса. Це не рахуючи солінь, сушених грибів, намист гіркого перцю, кіс цибулі та часнику. Так само в достатку були прянощі та приправи. У коморі – діжечка гарного запашного смальцю, в якому запечатана домашня ковбаса. От і чудово, зараз і приготуємо чи то пізній обід, чи то вечерю.

В одному казані булькала густа грибна юшка, в іншому – розсипчаста пшенична каша. На сковорідці шипіли ковбаски з цибулею, перцем і морквою. І, як не кривила ніс Офутта, ми додали морквину. Кхибра затіяла пиріг із капустою.